Завантажити

ані Юда.
Покладайся тільки на себе. Спробуй порозумітися з природними силами, вгамуй їхні пристрасті, заспокой добрим словом. Природа надто чутлива, мов жінка, і впокориться тобі. Проте, май міру, не бери більше від неї, ніж можеш узяти. Мста відтак не забариться. Знаєш­бо жіноче поріддя!..
Навернувся схвильований Яфет:
– Каланнику, чую серцем, що з Воно щось сталося. Вранці поїду...
Зворушило мене почуте:
– Можна, Яфете, я поїду з тобою?
– Добре...
Зараз удвох нам веселіше в дорозі. За вікном потяга шмигають засніжені краєвиди, а в затишному купе тече тепла розмова. У плацкарті малолюдно. Поїзд вертляє між горами, шугне й вигулькне з тунелів, як в’юнець. (Такий малюсінький на тлі високих гір).
– Тут сніг задержиться до Юр’я, – вражаюся грубезним кучугурам.
– Сього року Великдень буде за тиждень перед Юр’ям, наприкінці квітня. Сонце може добре пригріти, і від снігу залишиться тільки згадка.
– То, виходить, і Христос теперечки воскресне в останню неділю квітня. Проґавили тут апостоли з воскресінням Ісуса, бо народжується він щороку в один день, на Різдво, а воскресає „як прийдеться”.
– Вся християнська доктрина якраз і вибудована на неузгодженості, що можна сказати про талмуд і тору, цілу їхню біблійну компіляцію. Жидва накинула зреченим язичникам свій обчухраний світогляд, а ті раді чужому.
– То був їхній час, пригадай рибалок­апостолів й улюблену страву жидви: фаршировану рибу.
– З приходом Водолія, а він уже близенько, конфігурація набуде іншого змісту й ознак. Бляклі форми розмиє вода.
– Наполегливому та працелюбному Водолію доведеться гай­гай повпадати, навіть вдатися до катаклізмів, аби очистити землю від бруду.
– Я вже чув, що північні райони півкулі на короткий час опиняться в льодовиковому періоді. Можливо, ми знову перебуватимемо в тундрі.
– Звичайно, накопичення там ядерної зброї та відходів з ядерного палива потрібно якось репортувати.
– Безліч справ ляже на плечі Водолія.
Потяг перетнув перевал, і неподалік показалися наднищені часом колись прикордонні кілочки. Ми перевели розмову на інше.
– Минулі цивілізації нічого не вчать. Знову сильніші братимуть гору над слабшими.
– Рух визначає життя. Той, хто завзятий до роботи, не відчуває млявості. Поспостерігайте, наприклад, за активністю мурашок, їм ніколи розмірковувати, бо роботяги постійно в русі, що не скажеш про сову. Кожен народ, як і кожна людина, має свій знак. Один – мислить, другий – працює, а третій – руйнує.
– Ніч переходить у день, а день у ніч.
– Вечоріє...
Через кілька годин потяг прибув до Львова. Пероном носяться перекупки, їх начебто гонить міліція.
– Веселий, артистичний у нас народ, нічого не скажеш. Уміло грає...
– Відгонить академізмом. Пора замахнутися на сучасні постановки.
– Ліньки... Якщо супокійно можна грати на зубок завчені ролі.
– Авангард тяжко прищеплюється на старому дереві, але культивація вкрай необхідна, бо садовина здичавіє, може пропасти.
– Старість переходить в дитинство, як ніч у день, і навпаки.
– Я боюся глибокої старості. Там чигає затаєна небезпека. До вподоби мені вік зрілості.
Потяг рушає, набирає швидкість... Завтра будемо в Києві. Новоприбулі пасажири галасливо розміщуються у вагоні, не зважають на інших, сонних і виморених дорогою. Кожен печеться собою.
Наступного ранку столиця зустріла нас хмуро. Яфет на те каже:
– Київ я люблю соняшний.
– Як уже є, – махнув я рукою.
– До речі, тут буває багато світла й тепла.
Добираємося на кручі Дніпра. Розшукалитаки в ярузі криївку Воно, вдало приховану від людського ока: невеличка печера, суха та затишна. Ледвесенько провіває теплий вітерець. Аж не віриться, що неподалік нуртує зовсім інше життя, ніж тут. Яфет підійшов до хитромудрого ліжка, допоміг підвестися Воно:
– Привів вам лікаря, – кивнув на мене.
Воно насилу посміхнувся:
– Мені вже ніхто не допоможе, – подав руку. – Добре, – повернув голову до Яфета, – що взяв з собою Каланника. Може ще трохи протягну, – залився кашлем.
– Спробуємо тебе поставити хутко на ноги, – кажу до хворого, потім до Яфета. – Принеси крижаної води.
Обоє здивовано видивилися на мене.
– Клин клином виганяють. Пора запам’ятати народні прислів’я. Не журися, Воно, не завдам тобі ніякого лиха.
Яфет мерщій з цеберком вийшов, а я положив хворого, роздягнув і, як малу дитину, з п’ят до маківки оглянув:
– То нестрашне засіло в тобі. Враз його виб’ємо, тільки б Яфет воду трічну22 приніс, бо може бути ніяка.
Яфет довго ходив, нарешті прийшов, сердито з порога каже:
–  Ледве знайшов...
Після другої купелі Воно трохи оклигав, з’явився на щоках рум’янець, а через раз уже сам витерся, переодягнувся в чисте:
– Тепер можна й гопака рубати, – жартує. – Дякую вам обом.
– А що ми, – кпинить Яфет. – Дякуй живій воді. Вважай, що ти народився вдруге, – запропонував видужалому перебратися звідси в санаторій. – У мене є знайомі, посприяють...
– Облиш, – замахав

читати