
Електронна бібліотека/Проза
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
ним у руках, позираю на штемпелі, розглядаю барвисті марки; як заклеєний, навіть понюхав – віддає друкарнею, точніше друкарською фарбою з домішкою свіжої „районки”. (В селах переважно читають місцеву пресу). Конвертто надійшов з столиці, від пані Злати. Раз, і надірвав його, хутенько розгорнув удвічі складений аркуш: „Дорогий Яжбо! Здається, вперше звертаюся до тебе сим священним іменем. Уже для мене ти не каланник, зумисне „каланник” пишу з малої букви, відтепер для мене ти спаситель, хранитель людського щастя. До мене вернувся мій чоловік, зняв облуду з очей, і ми знову вдвох. Ох, я передати тобі не можу, що таке жити разом. Адже, як пригадуєш, ми були з ним в шлюбі тридцять п’ять років, я часто вибачала йому його зальоти, бо вірно кохала, і мимоволі під старість втратила була чоловіка – повіявся до молодички, спритної хвойди, яка напоїла бідолаху ворожкою, підлила в каву регули, ну, виділення під час місячних. Він після того ходив, як в тумані, не помічав мене, і я виставила його за двері. Що було далі, ти знаєш. Я вдячна тобі за наші зустрічі: ти заспокоїв мене, напоумив добрим словом і ласкою. Після, як ти поїхав, я виконала всі твої настанови, розшукала в монастирі потрібну мені черницю, до речі, її спіткало, що й мене, чому вона й подалася монастир, і завдяки твердим молитвам тої жінки я маю знову свого судженого. Чоловік мій повернувся додому, син з поверненням батька нарозумився, старенька моя мама знову посміхається, всі разом живемо в достатку, тільки, дорогий Яжбо, тепер мені не вистачає тебе, романтичної натури. Якщо можна, (дай знати), я приїду до тебе хоч на хвильку, просто так. Злата”.
Отакої, перевів подих: „Я вже не „каланник”. Звичайно, приємно отримувати добрі звістки, але до певної міри. Вона наділила мене титулом Яжба, і сама того не відає, що хоче позбавити мене обов’язку, призначеного вище. Тоді я був для неї справді рятівником, соломинкою в бурхливому вирі, тепер, коли до неї повернувся чоловік, я не смію чинити недозволеного. Примха, і квит, що керувало її почуттям, видно з листа. Люба Злато, змирися з реальністю, нехай тільки спогади втішають тебе. Кіна не буде, якщо в клубі немає світла... Так, здається, кажуть у моєму селі. За вдячність дякую, подумки передав їй на відстані одвіт. А перед очима стоїть вона, як тоді перед люстром: напіводягнена, в халамиді, тримає в руці мого уда, мнеться в обіймах. Ах, я заскреготав зубами: „Минулого не вернеш. Я щасливий у своїх щирих спогадах”.
Якось у Києві я познайомився з одним маестро, відомим композитором, розговорилися, і коли мова зайшла про жінок, любощі, він напідпитку сказав: „Вся моя сперма пішла у ноти”. Я видивився: „Хіба?” – „Звичайно, – відповів. – Чим більше спиш з жінками, тим менше путнього напишеш”. Тоді я не надав почутому значення, пропустив повз вуха, а зараз пригадав, коли засів за рукопис, і відчуваю самозабуття від добре написаного речення. Тіло жінки приємне, зваба творчості незбагненна...
До відлиги ще далеко, сніг кучугурами лежить тут і там, застеляє мені дорогу. Там, на дорозі, тепер ледве проїде одна машина, не обминеться з зустрічною, колії повибивані, замети в людський зріст стіною біліють, гляди, ще може зсунутися лавина, перекрити рух, одірвати село від світу.
Наприкінці минулого літа, після повернення з Києва, я заблукав у горах і вийшов на сторожку в пралісі. На полянці тулилася у затінку невеличка хатина, зрубана, видно, давно, з кругляків і покрита драницями. По вуглах стирчали необрізані деревини, подекуди вже вищерблені, побиті лишаями та шашелем, що й виказувало давність сього осідку. З хати вийшов міцної статури дід, гладко виголений, сивий, волосся спадало на плечі. Вбраний був у широкі білі ногавиці, довгу на випуск сорочку, підперезаний чересом, босий і з непокритою головою. Приклав дашком долоню до чола:
– Старість бере своє, погано виджу на очі, – жмуриться. – Чи, того, непричком, ти – Каланник... – подав мені руку.
Поздоровкалися. Він зміряв мене прискіпливим поглядом, запропонував сісти з дороги:
– Кожен раз, як беру воду з кирниці, виджу твоє лице, читаю твої думки й дай, думаю, викличу тебе на казку, аби ‘сьме мали про що поговорити. Хочеш чути, хто я, – випередив мене. – Клич мене Правом. Я один з тих убережених волхвів, про яких часто мож’ учути всяке: розумне й дурне. Люди на то й створені, аби їхня думка не спала. Є ніч, є й день; комусь – ліпше ввижається в ночі біле, а комусь другому – посеред ясної днинки чорне. Тут нич не вдієш, як уже є в природі, кожному дана Божа воля, та не всякий нею дорожить. А ти – твердо взявся за себе, і хочеш щиро пробратися в таїни світу.
Кивнув од несподіваної зустрічі я:
– Не міг я просто заблудитися. Сходив усі довколишні гори, знаю кожен горбик, перенизь, камінь при дорозі. Хоч тут і заповідник, а лісники з таксаторами не раз обстежили сю місцевість, нанесли на карту. Десятки разів я переглядав їхні мапи, коли працював у лісництві, але сього прихованого урочища ніде не позначено, навіть бувалі вівчарі за сю полянку
Останні події
- 18.04.2025|12:57Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
- 14.04.2025|10:25Помер Маріо Варгас Льоса
- 12.04.2025|09:00IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
- 06.04.2025|20:35Збагнути «незбагненну незбагнеж»
- 05.04.2025|10:06Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
- 05.04.2025|10:01Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
- 05.04.2025|09:56Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію
- 30.03.2025|10:014 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
- 30.03.2025|09:50У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
- 20.03.2025|10:47В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра