
Електронна бібліотека/Проза
- Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
- Лиця (новела)Віктор Палинський
- Золота нива (новела)Віктор Палинський
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
ним у руках, позираю на штемпелі, розглядаю барвисті марки; як заклеєний, навіть понюхав – віддає друкарнею, точніше друкарською фарбою з домішкою свіжої „районки”. (В селах переважно читають місцеву пресу). Конвертто надійшов з столиці, від пані Злати. Раз, і надірвав його, хутенько розгорнув удвічі складений аркуш: „Дорогий Яжбо! Здається, вперше звертаюся до тебе сим священним іменем. Уже для мене ти не каланник, зумисне „каланник” пишу з малої букви, відтепер для мене ти спаситель, хранитель людського щастя. До мене вернувся мій чоловік, зняв облуду з очей, і ми знову вдвох. Ох, я передати тобі не можу, що таке жити разом. Адже, як пригадуєш, ми були з ним в шлюбі тридцять п’ять років, я часто вибачала йому його зальоти, бо вірно кохала, і мимоволі під старість втратила була чоловіка – повіявся до молодички, спритної хвойди, яка напоїла бідолаху ворожкою, підлила в каву регули, ну, виділення під час місячних. Він після того ходив, як в тумані, не помічав мене, і я виставила його за двері. Що було далі, ти знаєш. Я вдячна тобі за наші зустрічі: ти заспокоїв мене, напоумив добрим словом і ласкою. Після, як ти поїхав, я виконала всі твої настанови, розшукала в монастирі потрібну мені черницю, до речі, її спіткало, що й мене, чому вона й подалася монастир, і завдяки твердим молитвам тої жінки я маю знову свого судженого. Чоловік мій повернувся додому, син з поверненням батька нарозумився, старенька моя мама знову посміхається, всі разом живемо в достатку, тільки, дорогий Яжбо, тепер мені не вистачає тебе, романтичної натури. Якщо можна, (дай знати), я приїду до тебе хоч на хвильку, просто так. Злата”.
Отакої, перевів подих: „Я вже не „каланник”. Звичайно, приємно отримувати добрі звістки, але до певної міри. Вона наділила мене титулом Яжба, і сама того не відає, що хоче позбавити мене обов’язку, призначеного вище. Тоді я був для неї справді рятівником, соломинкою в бурхливому вирі, тепер, коли до неї повернувся чоловік, я не смію чинити недозволеного. Примха, і квит, що керувало її почуттям, видно з листа. Люба Злато, змирися з реальністю, нехай тільки спогади втішають тебе. Кіна не буде, якщо в клубі немає світла... Так, здається, кажуть у моєму селі. За вдячність дякую, подумки передав їй на відстані одвіт. А перед очима стоїть вона, як тоді перед люстром: напіводягнена, в халамиді, тримає в руці мого уда, мнеться в обіймах. Ах, я заскреготав зубами: „Минулого не вернеш. Я щасливий у своїх щирих спогадах”.
Якось у Києві я познайомився з одним маестро, відомим композитором, розговорилися, і коли мова зайшла про жінок, любощі, він напідпитку сказав: „Вся моя сперма пішла у ноти”. Я видивився: „Хіба?” – „Звичайно, – відповів. – Чим більше спиш з жінками, тим менше путнього напишеш”. Тоді я не надав почутому значення, пропустив повз вуха, а зараз пригадав, коли засів за рукопис, і відчуваю самозабуття від добре написаного речення. Тіло жінки приємне, зваба творчості незбагненна...
До відлиги ще далеко, сніг кучугурами лежить тут і там, застеляє мені дорогу. Там, на дорозі, тепер ледве проїде одна машина, не обминеться з зустрічною, колії повибивані, замети в людський зріст стіною біліють, гляди, ще може зсунутися лавина, перекрити рух, одірвати село від світу.
Наприкінці минулого літа, після повернення з Києва, я заблукав у горах і вийшов на сторожку в пралісі. На полянці тулилася у затінку невеличка хатина, зрубана, видно, давно, з кругляків і покрита драницями. По вуглах стирчали необрізані деревини, подекуди вже вищерблені, побиті лишаями та шашелем, що й виказувало давність сього осідку. З хати вийшов міцної статури дід, гладко виголений, сивий, волосся спадало на плечі. Вбраний був у широкі білі ногавиці, довгу на випуск сорочку, підперезаний чересом, босий і з непокритою головою. Приклав дашком долоню до чола:
– Старість бере своє, погано виджу на очі, – жмуриться. – Чи, того, непричком, ти – Каланник... – подав мені руку.
Поздоровкалися. Він зміряв мене прискіпливим поглядом, запропонував сісти з дороги:
– Кожен раз, як беру воду з кирниці, виджу твоє лице, читаю твої думки й дай, думаю, викличу тебе на казку, аби ‘сьме мали про що поговорити. Хочеш чути, хто я, – випередив мене. – Клич мене Правом. Я один з тих убережених волхвів, про яких часто мож’ учути всяке: розумне й дурне. Люди на то й створені, аби їхня думка не спала. Є ніч, є й день; комусь – ліпше ввижається в ночі біле, а комусь другому – посеред ясної днинки чорне. Тут нич не вдієш, як уже є в природі, кожному дана Божа воля, та не всякий нею дорожить. А ти – твердо взявся за себе, і хочеш щиро пробратися в таїни світу.
Кивнув од несподіваної зустрічі я:
– Не міг я просто заблудитися. Сходив усі довколишні гори, знаю кожен горбик, перенизь, камінь при дорозі. Хоч тут і заповідник, а лісники з таксаторами не раз обстежили сю місцевість, нанесли на карту. Десятки разів я переглядав їхні мапи, коли працював у лісництві, але сього прихованого урочища ніде не позначено, навіть бувалі вівчарі за сю полянку
Останні події
- 07.08.2025|15:59«Ми продовжуємо шукати спільників, які допомагають робити Луцьк ще більш видимим»: підсумки фестивалю «Фронтера»
- 07.08.2025|15:46«Основи» видадуть книжку про повсякденне життя Тараса Шевченка: що він їв і пив, на що хворів, кого любив і де ночував
- 06.08.2025|18:4870 подій, 50 видавництв: BestsellerFest оприлюднив програму заходів Вхідні
- 06.08.2025|14:29В «Основах» вийдуть романи нобелівського лауреата Яcунарі Кавабати в новому оформленні
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури