Електронна бібліотека/Проза

чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
Завантажити

ним у руках, позираю на штемпелі, розглядаю барвисті марки; як заклеєний, навіть понюхав – віддає друкарнею, точніше друкарською фарбою з домішкою свіжої „районки”. (В селах переважно читають місцеву пресу). Конвертто надійшов з столиці, від пані Злати. Раз, і надірвав його, хутенько розгорнув удвічі складений аркуш: „Дорогий Яжбо! Здається, вперше звертаюся до тебе сим священним іменем. Уже для мене ти не каланник, зумисне „каланник” пишу з малої букви, відтепер для мене ти спаситель, хранитель людського щастя. До мене вернувся мій чоловік, зняв облуду з очей, і ми знову вдвох. Ох, я передати тобі не можу, що таке жити разом. Адже, як пригадуєш, ми були з ним в шлюбі тридцять п’ять років, я часто вибачала йому його зальоти, бо вірно кохала, і мимоволі під старість втратила була чоловіка – повіявся до молодички, спритної хвойди, яка напоїла бідолаху ворожкою, підлила в каву регули, ну, виділення під час місячних. Він після того ходив, як в тумані, не помічав мене, і я виставила його за двері. Що було далі, ти знаєш. Я вдячна тобі за наші зустрічі: ти заспокоїв мене, напоумив добрим словом і ласкою. Після, як ти поїхав, я виконала всі твої настанови, розшукала в монастирі потрібну мені черницю, до речі, її спіткало, що й мене, чому вона й подалася монастир, і завдяки твердим молитвам тої жінки я маю знову свого судженого. Чоловік мій повернувся додому, син з поверненням батька нарозумився, старенька моя мама знову посміхається, всі разом живемо в достатку, тільки, дорогий Яжбо, тепер мені не вистачає тебе, романтичної натури. Якщо можна, (дай знати), я приїду до тебе хоч на хвильку, просто так. Злата”.
Отакої, перевів подих: „Я вже не „каланник”. Звичайно, приємно отримувати добрі звістки, але до певної міри. Вона наділила мене титулом Яжба, і сама того не відає, що хоче позбавити мене обов’язку, призначеного вище. Тоді я був для неї справді рятівником, соломинкою в бурхливому вирі, тепер, коли до неї повернувся чоловік, я не смію чинити недозволеного. Примха, і квит, що керувало її почуттям, видно з листа. Люба Злато, змирися з реальністю, нехай тільки спогади втішають тебе. Кіна не буде, якщо в клубі немає світла... Так, здається, кажуть у моєму селі. За вдячність дякую, подумки передав їй на відстані одвіт. А перед очима стоїть вона, як тоді перед люстром: напіводягнена, в халамиді, тримає в руці мого уда, мнеться в обіймах. Ах, я заскреготав зубами: „Минулого не вернеш. Я щасливий у своїх щирих спогадах”.
Якось у Києві я познайомився з одним маестро, відомим композитором, розговорилися, і коли мова зайшла про жінок, любощі, він напідпитку сказав: „Вся моя сперма пішла у ноти”. Я видивився: „Хіба?” – „Звичайно, – відповів. – Чим більше спиш з жінками, тим менше путнього напишеш”. Тоді я не надав почутому значення, пропустив повз вуха, а зараз пригадав, коли засів за рукопис, і відчуваю самозабуття від добре написаного речення. Тіло жінки приємне, зваба творчості незбагненна...
До відлиги ще далеко, сніг кучугурами лежить тут і там, застеляє мені дорогу. Там, на дорозі, тепер ледве проїде одна машина, не обминеться з зустрічною, колії повибивані, замети в людський зріст стіною біліють, гляди, ще може зсунутися лавина, перекрити рух, одірвати село від світу.
Наприкінці минулого літа, після повернення з Києва, я заблукав у горах і вийшов на сторожку в пралісі. На полянці тулилася у затінку невеличка хатина, зрубана, видно, давно, з кругляків і покрита драницями. По вуглах стирчали необрізані деревини, подекуди вже вищерблені, побиті лишаями та шашелем, що й виказувало давність сього осідку. З хати вийшов міцної статури дід, гладко виголений, сивий, волосся спадало на плечі. Вбраний був у широкі білі ногавиці, довгу на випуск сорочку, підперезаний чересом, босий і з непокритою головою. Приклав дашком долоню до чола:
– Старість бере своє, погано виджу на очі, – жмуриться. – Чи, того, непричком, ти – Каланник... – подав мені руку.
Поздоровкалися. Він зміряв мене прискіпливим поглядом, запропонував сісти з дороги:
– Кожен раз, як беру воду з кирниці, виджу твоє лице, читаю твої думки й дай, думаю, викличу тебе на казку, аби ‘сьме мали про що поговорити. Хочеш чути, хто я, – випередив мене. – Клич мене Правом. Я один з тих убережених волхвів, про яких часто мож’ учути всяке: розумне й дурне. Люди на то й створені, аби їхня думка не спала. Є ніч, є й день; комусь – ліпше ввижається в ночі біле, а комусь другому – посеред ясної днинки чорне. Тут нич не вдієш, як уже є в природі, кожному дана Божа воля, та не всякий нею дорожить. А ти – твердо взявся за себе, і хочеш щиро пробратися в таїни світу.
Кивнув од несподіваної зустрічі я:
– Не міг я просто заблудитися. Сходив усі довколишні гори, знаю кожен горбик, перенизь, камінь при дорозі. Хоч тут і заповідник, а лісники з таксаторами не раз обстежили сю місцевість, нанесли на карту. Десятки разів я переглядав їхні мапи, коли працював у лісництві, але сього прихованого урочища ніде не позначено, навіть бувалі вівчарі за сю полянку

Останні події

18.04.2025|12:57
Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
14.04.2025|10:25
Помер Маріо Варгас Льоса
12.04.2025|09:00
IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
06.04.2025|20:35
Збагнути «незбагненну незбагнеж»
05.04.2025|10:06
Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
05.04.2025|10:01
Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
05.04.2025|09:56
Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію
30.03.2025|10:01
4 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
30.03.2025|09:50
У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
20.03.2025|10:47
В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра


Партнери