Електронна бібліотека/Проза
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
ним у руках, позираю на штемпелі, розглядаю барвисті марки; як заклеєний, навіть понюхав – віддає друкарнею, точніше друкарською фарбою з домішкою свіжої „районки”. (В селах переважно читають місцеву пресу). Конвертто надійшов з столиці, від пані Злати. Раз, і надірвав його, хутенько розгорнув удвічі складений аркуш: „Дорогий Яжбо! Здається, вперше звертаюся до тебе сим священним іменем. Уже для мене ти не каланник, зумисне „каланник” пишу з малої букви, відтепер для мене ти спаситель, хранитель людського щастя. До мене вернувся мій чоловік, зняв облуду з очей, і ми знову вдвох. Ох, я передати тобі не можу, що таке жити разом. Адже, як пригадуєш, ми були з ним в шлюбі тридцять п’ять років, я часто вибачала йому його зальоти, бо вірно кохала, і мимоволі під старість втратила була чоловіка – повіявся до молодички, спритної хвойди, яка напоїла бідолаху ворожкою, підлила в каву регули, ну, виділення під час місячних. Він після того ходив, як в тумані, не помічав мене, і я виставила його за двері. Що було далі, ти знаєш. Я вдячна тобі за наші зустрічі: ти заспокоїв мене, напоумив добрим словом і ласкою. Після, як ти поїхав, я виконала всі твої настанови, розшукала в монастирі потрібну мені черницю, до речі, її спіткало, що й мене, чому вона й подалася монастир, і завдяки твердим молитвам тої жінки я маю знову свого судженого. Чоловік мій повернувся додому, син з поверненням батька нарозумився, старенька моя мама знову посміхається, всі разом живемо в достатку, тільки, дорогий Яжбо, тепер мені не вистачає тебе, романтичної натури. Якщо можна, (дай знати), я приїду до тебе хоч на хвильку, просто так. Злата”.
Отакої, перевів подих: „Я вже не „каланник”. Звичайно, приємно отримувати добрі звістки, але до певної міри. Вона наділила мене титулом Яжба, і сама того не відає, що хоче позбавити мене обов’язку, призначеного вище. Тоді я був для неї справді рятівником, соломинкою в бурхливому вирі, тепер, коли до неї повернувся чоловік, я не смію чинити недозволеного. Примха, і квит, що керувало її почуттям, видно з листа. Люба Злато, змирися з реальністю, нехай тільки спогади втішають тебе. Кіна не буде, якщо в клубі немає світла... Так, здається, кажуть у моєму селі. За вдячність дякую, подумки передав їй на відстані одвіт. А перед очима стоїть вона, як тоді перед люстром: напіводягнена, в халамиді, тримає в руці мого уда, мнеться в обіймах. Ах, я заскреготав зубами: „Минулого не вернеш. Я щасливий у своїх щирих спогадах”.
Якось у Києві я познайомився з одним маестро, відомим композитором, розговорилися, і коли мова зайшла про жінок, любощі, він напідпитку сказав: „Вся моя сперма пішла у ноти”. Я видивився: „Хіба?” – „Звичайно, – відповів. – Чим більше спиш з жінками, тим менше путнього напишеш”. Тоді я не надав почутому значення, пропустив повз вуха, а зараз пригадав, коли засів за рукопис, і відчуваю самозабуття від добре написаного речення. Тіло жінки приємне, зваба творчості незбагненна...
До відлиги ще далеко, сніг кучугурами лежить тут і там, застеляє мені дорогу. Там, на дорозі, тепер ледве проїде одна машина, не обминеться з зустрічною, колії повибивані, замети в людський зріст стіною біліють, гляди, ще може зсунутися лавина, перекрити рух, одірвати село від світу.
Наприкінці минулого літа, після повернення з Києва, я заблукав у горах і вийшов на сторожку в пралісі. На полянці тулилася у затінку невеличка хатина, зрубана, видно, давно, з кругляків і покрита драницями. По вуглах стирчали необрізані деревини, подекуди вже вищерблені, побиті лишаями та шашелем, що й виказувало давність сього осідку. З хати вийшов міцної статури дід, гладко виголений, сивий, волосся спадало на плечі. Вбраний був у широкі білі ногавиці, довгу на випуск сорочку, підперезаний чересом, босий і з непокритою головою. Приклав дашком долоню до чола:
– Старість бере своє, погано виджу на очі, – жмуриться. – Чи, того, непричком, ти – Каланник... – подав мені руку.
Поздоровкалися. Він зміряв мене прискіпливим поглядом, запропонував сісти з дороги:
– Кожен раз, як беру воду з кирниці, виджу твоє лице, читаю твої думки й дай, думаю, викличу тебе на казку, аби ‘сьме мали про що поговорити. Хочеш чути, хто я, – випередив мене. – Клич мене Правом. Я один з тих убережених волхвів, про яких часто мож’ учути всяке: розумне й дурне. Люди на то й створені, аби їхня думка не спала. Є ніч, є й день; комусь – ліпше ввижається в ночі біле, а комусь другому – посеред ясної днинки чорне. Тут нич не вдієш, як уже є в природі, кожному дана Божа воля, та не всякий нею дорожить. А ти – твердо взявся за себе, і хочеш щиро пробратися в таїни світу.
Кивнув од несподіваної зустрічі я:
– Не міг я просто заблудитися. Сходив усі довколишні гори, знаю кожен горбик, перенизь, камінь при дорозі. Хоч тут і заповідник, а лісники з таксаторами не раз обстежили сю місцевість, нанесли на карту. Десятки разів я переглядав їхні мапи, коли працював у лісництві, але сього прихованого урочища ніде не позначено, навіть бувалі вівчарі за сю полянку
Останні події
- 21.11.2024|18:39Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
- 19.11.2024|10:42Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
- 19.11.2024|10:38Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
- 11.11.2024|19:2715 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
- 11.11.2024|19:20Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 11.11.2024|11:21“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
- 09.11.2024|16:29«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
- 09.11.2024|16:23Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
- 09.11.2024|11:29У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»
- 08.11.2024|14:23Оголосили довгий список номінантів на здобуття Премії імені Юрія Шевельова 2024 року