Завантажити

імперативності. Розум заволодіє чуттям, емоції перестануть тривожити світогляд. Єдине нарешті, за визначенням Прокла, охопить усі чотири основні принципи філософської системи: космос, душу, розум, числа­богів.
– До слова: минулої ночі приходив до мене у сні Марінні, трохи розповів про свого вчителя. Я, чесно кажучи, мало обізнаний з античною філософією, більш зважав на сучасну, а виходить, що саме в минулому й ґрунтується будучність.
– Звісне, хоч­нехоч, а мушу наголосити, що християнство погубило розвій, завдало великої шкоди цивілізації. Плебс добився свого. Тепер слід покладатися тільки на себе, не зважати на суспільство з безліччю його хиб. Ісус Христос постраждав на хресті за бидлоту, то чому я зобов’язаний через те шанувати його, як Бога, якщо не вважаю себе лайном...
– Якраз Єдине й покликане перелити зношені кліше, стерти злоякісні матриці, що спричиняють хвороби. Потрібно відмовитися навіть від палімпсестів, бо там проступає інколи старий текст, ба навіть той перелитий метал з числами й знаками таїть у собі небезпеку, ліпше його віддати брухту. Тільки з щирого золота слід готувати заготовки для друку. Домішки чужорідного тіла лише на шкоду предмету. Можливо, доведеться взагалі відмовитися від послуговування металами, покладатимося тільки на соняшну силу.
– На днях я ознайомлю вас з магнетизмом, – Арха раптом підвівся, подав мені руку. – Бувайте здорові, – сквапно щез у лісосмузі.
Я провів поглядом його, замислився: „Тільки другий день у Києві, а вже маю стільки вражень”. Як і Рада, Леонтій не випадково трапився мені...
З тихими та добрими думками вертаюся до свого помешкання, й вириваю з корінням ранній чорнобиль, як ось – в посадці розсадника біліє авто, а в салоні напівгола дівуля обіперлася сідницями об лобове скло, що аж шкіра прилипла, розпластано ссе „чоловічка”. На споді хтось корячиться. Я мерщій обійшов те місце, раптом і собі закортіло любощів. Уже в кімнаті гуртожитку трохи відпала до того охота, зайнятий полином: верхівки стебел зв’язую в пучки, розвішую на шворки за вікном сушитися, корені старанно очищаю від землі, також кладу сушитися, а клепка в голові набухає: „Міса!” Згадка про кралю з убиральні ніяк не заспокоїться, троїть. Я – жадаю її. Минає хвилин двадцять, як хтось стукає в двері, обережно, наче філістер. Я відчиняю, очам своїм не вірю, вона в усій свої красі мнеться, подає мені книжку.
– Через поріг не можна, – кажу. – Проходь.
– Після тої курйозної зустрічі з вами я не можу заспокоїтися, особливо, коли знову взялася за клямку, – почервоніла, – в клозеті, що й ви бралися. Цілу ніч я думала тільки про вас, якась сила тягла сюди, над ранок тільки заснула й почула у сні про книжку – ось – „Закоханий магнетизер” Шарля де Віллера. Через десяток своїх знайомих я розшукала­таки її, позичила на час, аби ви неодмінно прочитали... – погорда кралі глибоко затаїлася в звабливому єстві. – В мене потрібно зняти недугу. Я через вас можу втратити багато...
– Місо, голубко, не поспішай... – зупинив її порухом руки. – Я, поперше, нічого не знаю про тебе, хто ти, й задля чого влаштувала гучну веремію, – спали на гадку слова Леонтія, що на днях ознайомить мене з магнетизмом, а тут уже сьогодні треба долучатися до таємничого дійства.
Взяв її за руку, уважно посадив навпроти себе:
– Отже...
– Я дочка заможних батьків, з Одеси, точніше з області, й звати мене не Міса, а Оксана. Предки домоглися влаштувати мене в столичний університет, аби я жила саме в Києві, мала пристойну роботу й тішила їх своїм становищем. Хоч, якщо чесно, навчання в університеті мене гнітить, не маю охоти відвідувати заняття та слухати нудні лекції старих пердунів і облізлих хвойд. Але завдяки своїй вроді й вдачі можу забити памороки навіть імпотентові, тільки, щоб мала з того якусь вигоду. Мій стимул – практичність! Я – не виїмок, а – закономірність нового покоління. Одне слово, своїм тілом і вдачею пробиваю собі дорогу в житті. Тримаю на підсосі кількох репаних професорів і недолугих політиків, близько вхожа в покої грошовитих ділків. І раптом ви – мої емоції випорснули на волю...
– Ніяк не второпаю: що від мене вимагається?
– Притлумте пал моїх емоцій. Я не збираюся бути закоханою самкою.
– МісоОксанко, – лукавлю. – Звідки тобі знати про мої можливості знахура?
– То ж бо й воно, – криво посміхнулася. – Ви звичайнісінький собі мудрагелик, сільський дядько, можливо трохи тямите в замовлянні, проте слабо розумієтеся в науках, скажімо – психоаналізі. Власне я не довіряю забобонам, але покладаюся на сучасні розробки вчених. Отже, ви повинні спершу прочитати художній твір, аби вже зацікавитися магнетизмом і відтак перейшли б через Фройда до модерних праць, а там – будете в мене за приватного лікаря.
– Стривай дочко, але в даному разі не ти повинна ставити мені умови, а – я! – Натиснув на останньому слові.
– Вибачте, – торгнулася мене – Справді, я надто розійшлася.
Навпроти сиділо здорове молоде тіло, кров з молоком, уже потерте по чужих постелях, але

читати