Електронна бібліотека/Проза
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
– Галичанин?
– Ні... Верховинець, закарпатський. Приїхав до Києва на пошуки товариша. Десь він запропастився в столиці.
Той подивовано зміряв мене поглядом:
– Як?..
Заважився я першому стрічному розповідати свою пригоду, криво посміхнувся:
– Катавасія вийшла з моїм товаришем... Знаєте, буває таке, коли чоловік неприкаяно волочиться світами: втрачає орієнтир, а там услід за ним й інші збиваються з дороги, захоплені пошуками.
Зосередився Леонтій:
– Нічого не второпаю з ваших слів. Загадково говорите, – поправив на переніссі окуляри. – Може, присядьмо... – показав на пеньок, перейнявся, видно, почутим.
– Ви – хто? – вмостився я збоку від нього, насторожено запитав. Голосно той розсміявся:
– Каланнику, не бійтеся мене... Я – закономірність. Наснилось вчора мені, що сьогодні зустріну вас, – очі його враз заіскрилися, наповнилися яскравим феєрверком, сиве волосся настовбурчилося, губи звузилися, наче ощирилися. – Я – маг. Власне завдяки вам ми можемо переінакшити світ, надати суспільству нового світогляду, вибити клин між добром і злом, – останнє речення він вимовив цілком серйозно, без іронії. – Любий друже, я не завдам вам ніякої шкоди, не бійтеся мене, – помітив, що я розхвилювався. – Моє покликання – культура, за фахом я – романогерманський філолог, захоплююся психоаналізом, а мріяв бути істориком. Ось, якщо скласти все те до купи, то вийде, що я – маг. Зрозуміли, – весело плеснув мене по плечу.
– Зрозуміти – зрозумів, а нащо я здався вам?
– Річ у тім, що ваш товариш, якого ви розшукуєте, мій давній приятель. Яфета я знаю давно, ще коли молодим викладачем навчав його античної літератури. Тоді ми, можна сказати, здружилися, а згодом наші дороги розійшлися. Я подався захищати звання магістра, а потім обсіли мене сімейні справи: розлучення, знову одруження, дисидентство і таке інше, й наполегливий Яфет щез з поля зору багатьох, хто його знав, усамітнився, відцурався сущого, тільки раз по раз нагадує про себе спотиньга, тишком, аби його ніхто не бачив. А вчора наснилося мені, що на днях об’явиться він у Києві й ми зустрінемось з ним саме тут, на сьому місці, – кивнув Арха на бетонний стовпчик з металевою позначкою „Межа Києва. Геодезичний знак охороняється державою”.
Тільки зараз я звернув увагу на вішку в кущах. Потім Леонтій глипнув ліворуч, хмикнув:
– Бачите, котеджі ростуть, мов гриби після дощу, на родючих землях України. Незабаром не буде ані Києва, ані хвалебних чорноземів, усе піде на перегній.
– Шабашка... – згадав я свої митарства по заробітках у чужих людей, переважно в голів колгоспів і начальників районного рівня. – Тоді одиндва котеджі таких було на цілу округу, а тепер, гляньте, тьматьмуща, аж рябіє в очах... Жиріють голодранці за чужий рахунок.
– Заздрите?..
– Ні... Намагаюся охопити розумом час, в якому випало нам жити. Заздрощами біді не зарадиш.
– Добре ваше слово. Кмітите в будучність. Ціную таких, як ви.
– Нема за що. Звичайний собі чоловік, такий, як усі. Напевне, виконую чийсь задум, маю обов’язок, ось і все, – розговорився.
Бачу, Леонтій задоволено слухає мене, подумки розважливо міркує, потім запитує:
– А якщо вам не вдасться розшукати Яфета?..
– Я про те поки що не думаю. Передусім мене захоплюють самі пошуки, перебіг подій. Нарешті я чуюся причетним, задіяним у цікавій грі. Осточортіло бути статистом, брати участь у масовках. Пора збацати головну роль.
– Берете на себе обов’язок поводиря нації? – якось уїдливо запитав.
– Облиште кпинити... Я веду мову про паростки коріння вічного дерева. Не цікавить уже мене мій народ, як і я – його. Доста товкти воду в ступі про любов до свого народу, коли той народ геть збайдужілий до самого себе. Слід уже заопікуватися власне собою, дати лад собі, визначитися, покласти край думкам. Нехай світло палає в мені, випромінює засяг тепла. То, гадаю, головна причина мого покликання. Все інше мене не обходить.
Арха повагом скинув окуляри, вертить у руках, очі його враз утратили тої виразності:
– Звичайно, ми змушені леліяти паростки вічного дерева, бо порохнявий пень на очах трухне, розсипається, хіба що лишень добрий для розмноження спор опеньків, а так – мертвечина, пусте місце. Суспільство – хире, край – запущений! Є можливість для маневрів.
– Тепер, – наголосив я, – хід світової історії визначатиметься на берегах Чорного моря, – кивнув у бік далекого півдня. – Тож потрібно виходити нам саме з сього. Творчість, мистецтво, світогляд перегодом набиратимуть інших форм і змісту. Ми повинні бути готовими до переставлення.
Арха протер товсті скельця окулярів, натягнув:
– Я спробую навчити вас основ психоаналізу. Перше ніж братися за розв’язання алгебричних рівнянь, потрібно знати арифметику. До речі, математика, побудована з десяти пальців рук, також у скорім часі зазнає краху. Кожна ділянка розуму трансформується в інші категорії. Слід також про те пам’ятати. Маніпуляція іншими набуде своєрідності, відмінності, гроші втратять інтерес як засіб
Останні події
- 21.11.2024|18:39Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
- 19.11.2024|10:42Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
- 19.11.2024|10:38Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
- 11.11.2024|19:2715 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
- 11.11.2024|19:20Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 11.11.2024|11:21“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
- 09.11.2024|16:29«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
- 09.11.2024|16:23Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
- 09.11.2024|11:29У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»
- 08.11.2024|14:23Оголосили довгий список номінантів на здобуття Премії імені Юрія Шевельова 2024 року