Завантажити

люди. Одразу ж бiля стiн города на схилах виростав новий город, де жила княгиня Ольга й чимало бояр. Над Боричевим узвозом, над ярами, а часто i в них у цю годину видно було вогнi й димки - там жило й трудилось передграддя, за ним до Почайни тягнувся Подол, ще далi Оболонь - рольнi землi князiв, воєвод, бояр.
- Чуден Борисфен i город твiй, княже Святославе! - вигукнув, дивлячись на гори й плесо Днiпра, василiк Калокiр.
- Може б, ми стали до берега й подивились звiдти на Київ, - запропонував князь Святослав.
- О, я був би вельми радий! - захоплено вiдповiв Калокiр.
I саме тодi, коли нiс лодiї зарився у пiсок на Чорториї i коли князь Святослав, Калокiр, а за ними княжич Улiб, бояри й толковини сходили на берег, саме тодi василiк уповiльнив крок, пiшов поряд з князем i тихо промовив:
- Може б, ми пiшли далi самi, з тобою тiльки, княже?
Цi слова були сказанi не через толковинiв, а звичайною руською мовою, i тому князь Святослав зупинився, здивовано поглянув на посла iмператора.
- Я хотiв би поговорити тiльки з тобою, вiч-на- вiч, - ще раз сказав Калокiр.
- Добро! - так тихо, що нiхто з бояр його не почув, промовив князь Святослав.
I, коли всi зiйшли на берег, вiн звернувся до брата Улiба, бояр, толковинiв:
- Ми пiдемо з патрикiєм Калокiром удвох, хочу показати йому береги, а ви тут спочиньте...
Коси над Чорториєм сягали далеко в Днiпро жовтогарячими стрiлами, навкруг них перламутром мiнились води, у берегах ледь зiтхали заблуканi хвилi. Князь Святослав i патрикiй Калокiр довго йшли тугим, змоченим пiском, що рипiв пiд їхнiми ногами. Уже далеко позаду лишилась лодiя з людьми, велика тиша приймала й обгортала їх, тiльки сполошенi кряки й кулики тоскно кричали й били крилами. А вони йшли далi й далi - у роздумах i мовчаннi...
- Отже, ти знаєш нашу мову? - зупинився нарештi князь Святослав i подивився на василiка Вiзантiї.
Калокiр також зупинився. Вiн довго стояв - з темним, засмаглим обличчям i гострими вилицями, на якi лягав вiдсвiт червоного сонця, горбоносий, з примруженими очима, що дивились на Київ i Днiпро. Щось уперто думав, а потiм посмiхнувся до князя й вiдповiв:
- Так, княже Святославе... Я знаю твою мову i добре знаю руських людей.
- Хто ж ти єси?
Вiд правого берега Днiпра, з Оболонi, вiйнув вечiрнiй вiтер, i темне, пiдперезане шнуром платне обхопило кощавий стан патрикiя.
- Iмператор Никифор, - сказав Калокiр, - послав мене як василiка свого з Константинополя, але я живу в Клiматах, у Херсонесi, де батько мiй служить протевоном* (*Протевон - голова самоврядування, конвенту.). А херсонiти, як вiдомо князевi, i русiв, i мову їх добре знають...
- Честь i слава iмператору ромеїв, - сказав князь Святослав, - що посилає своїми василiками до нас людей, якi знають Русь. Але якщо iмператор посилає василiком до мене таку поважну людину, то, певне, не тiльки заради того, щоб передати своє вiтання?!
- Звичайно, нi, - посмiхнувся Калокiр. - Iмператор Никифор велiв дякувати за любов, сущу мiж iмперiєю i Руссю, i за те, що князi руськi вже не раз допомагали їм могутньою збройною силою, а тепер iмператор Никифор просив, щоб ти ще раз допомiг йому, княже Святославе.
- Проти кого ж думає iти на брань iмператор Никифор?
- Iмперiя не може починати зараз бранi сама, - вiдповiв Калокiр, - бо неспокiйно в Азiї i Єгиптi... Але iмператор Никифор посварився з болгарами i мусить негайно покарати їх, а тому просить князя Святослава пiти з воями на Болгарiю й скорити її.
Калокiр замовк, але одразу додав:
- За це iмператор Никифор щедро подякує князевi Святославу i його воям... На хеландiях у мене лежить для тебе, княже, п'ятнадцять кентинарiїв* (*Кентинарiй - мiра золота; 15 кентинарiїв - приблизно 100000 древнiх золотникiв - червiнцiв.) золота.
Князь Святослав не затримався з вiдповiддю, але це була, здається, не та вiдповiдь, на яку мiг розраховувати василiк Калокiр.
- Дивно менi це чути, - одверто сказав князь. - Ти говорив правду, за рядом, який давнi князi нашi уклали з Вiзантiєю, Русь не раз давала їм помiч збройною силою...
- О, вої русiв - добрi вої. Це знає весь свiт! - захоплено вигукнув Калокiр i облизав пересохлi уста. Князь Святослав нiби не почув його слiв i вiв далi:
- Але як може iмператор Никифор просити в мене помочi проти болгар? Адже, наскiльки я знаю, мiж iмператорами ромеїв i Болгарiєю iснує мир. Кесар одружений з дочкою римського iмператора, Вiзантiя навiть дає дань болгарам...
- Який мир i що за дань? - голосно засмiявся василiк. - Усi кагани болгарськi, а найпаче гордий каган Симеон, люто ворогували з ромеями, завдавали їм великої шкоди. За Петра, сина Симеона, мiж Вiзантiєю і болгарами був нiбито мир. Кесар Петро - це правда - взяв собi в жони дочку iмператора Христофора. Але болгари однаково носили й носять у своїх серцях люту ненависть до ромеїв, вже давно пiв-Болгарiї iде проти Константинополя i одмовилось вiд Петра

читати