Завантажити

підтримав його Вадим.
Анатолій. Повернутися додому за батьками?
Вадим. Дуже небезпечно.
Віктор. Викликати їх сюди?
Олександр. Організувавши туристичну поїздку до Туреччини?
Вадим. Туреччина — член НАТО і ЦРУ може діяти там, як вдома.
Анатолій. До того ж в них немає закордонних пашпортів...
Олександр. А, може, кудись ближче, наприклад, до Бєларусі, чи до Росії... А вже звідти...
Анатолій. Там також можуть виникнути певні проблеми з пашпортами...
Вадим. А може-таки махнемо додому? З використанням ефекту невидимості?
Анатолій. Як запасний варіант, можна прийняти... Ще пропозиції...
Олександр. Спробувати вплинути на Білий Дім з безпечної відстані у сотню кілометрів — щоб назавжди забули про нас?
Анатолій. Якби тільки один Білий Дім знав про нас і наші розробки...
Вадим. Тоді треба негайно попередити батьків про можливу небезпеку.
Анатолій. Попередити — це половина справи. Їм потрібно десь переховуватись до нашого повернення...
Віктор. У рідних — неможливо: розвідки швидко можуть вийти на них.
Анатолій. У знайомих?
Олександр. Теж проблематично...
Вадим. Відправити усіх на курорт?
Анатолій. Це вже краще. Пропоную Закарпаття. До того ж, близько до кордону...
Вадим. Можна і до Одеси...
Віктор. І до Слов’яногорська...
Анатолій. До Південного берегу Криму...
Олександр. Або до степового Криму...
Вадим. Однак найближчий — Слов’яногорськ.
Олександр. Я не проти.
Анатолій. Зважаючи на фактор часу, Слов’яногорськ має перевагу.
Віктор. Звідки зв’яжемося з батьками?
Анатолій. Позичимо стільниковий телефон на декілька хвилинок у будь-якого канадського громадянина.
Віктор. Навіщо нам підставляти звичайних громадян?
Анатолій. Згоден, придбаємо новий телефон у найближчій компанії та подзвонимо.
Вадим. Мерщій до машини!
;
;
/*-------------------------------------77----------------------------------*/
;
Мікроавтобус зупинився на узбіччі траси не доїжджаючи до Новоазовська.
— Не хвилюйтесь, будь ласка, — звернувся до пасажирів водій. — Вибачте за зупинку. Я повинен вам повідомити про те, що я американський розвідник і, в даному випадку, представляю уряд сполучених Штатів Америки. Повірте, ми змушені були діяти дуже швидко. Винахід Вадима, Олександра, Віктора і Анатолія, про який вам відомо, дуже важливий для розвитку демократичних сил в усьому світі. Наше завдання, зрозуміло, при вашій допомозі, не допустити витоку інформації про цей винахід, яким можуть скористатися міжнародні терористичні організації. Ваші діти з радістю погодились співпрацювати з нами, але вони, цілком слушно, поставили вимогу щодо вашої присутності біля них у Сполучених Штатах. Вони, і ми, до речі, також, хочемо забезпечити безпечне впровадження проекту.
Водій, він же керівник групи, зробив паузу і подивився на батьків, які мовчали, сприймаючи несподіваний перебіг подій.
— Цілком зрозуміло, — продовжив американець. — Що ви зараз з деякою підозрою, а, можливо, і з недовірою сприймаєте мої слова. З певних причин ми не можемо прямо зараз організувати зв’язок з вашими дітьми, але можемо, так би мовити, передати привітання від них. Учора нашими каналами ми отримали відеозаписи від кожного них з запрошенням приїхати до США.
— А які, власне, причини заважають нам прямо зараз подзвонити їм? — запитав батько Олександра.
— При виході в ефір, навіть через стільниковий телефон, нас можуть, так би мовити, “засікти”, — терпеливо відповів керівник групи. — Повинен вам сказати, що існують дуже зацікавлені сторони, які заради захоплення секрету винаходу знищать і хлопців, і, повірте, нас з вами.
— СБУ? — підняв брови батько Віктора.
— Ні, — коротко відповів розвідник.
— А хто? — наполягав Тарас Володимирович.
— Особисто мені не хотілося б розголошувати секретні дані і таким чином ненавмисно “підставляти” вас, але я маю наказ відповідати на всі ваші запити задля успішного завершення операції. Скажу вам, що у нас на “хвості” висить інша розвідка. У нас є дані, що вони хочуть захопити вас та використати в якості заручників, щоб мати інструмент впливу на ваших дітей і таким чином змусити їх працювати на них. До речі, ви, мабуть, пам’ятаєте про несподівані криваві події у Маріуполі під час виборів… На той час ми зафіксували представників цієї розвідки в Маріуполі.
Він знову запаузував, привертаючи таким чином увагу до змісту своєї короткої промови.
— Часу у нас дуже небагато. Нам усім потрібно якнайшвидше покинути територію України.
— Яким чином? — запитала мати Віктора.
— Ми сподіваємось на співробітництво. Тобто, ми оформимо нас усіх в якості туристів, які летять на відпочинок до Анталії. Ну, а з Туреччини вже буде значно легше переправитись до теперішнього місцеперебування ваших талановитих хлопців.
— А подивитись відеозаписи часу вистачить? — справився батько Анатолія.
— Будь ласка, але покваптесь.
Американець взяв до рук маленьку відеокамеру, ввімкнув і передав її батькові

читати