Завантажити

Анатолія.
— Вибачте за малий формат картинки, але зараз я не можу запропонувати вам більшого.
— Гадаю, що цього нам вистачить, — сказав батько Вадима.
Матері схвильовано дивились в маленький екран, який старанно приховав вади поспішної роботи комп’ютерних монтажерів. Хлопці говорили про необхідність негайного виїзду з України і запрошували приєднатися до них “у відомій вам країні”.
Інформація практично збігалась з тією, яку вони отримали раніше.
— Всі відповідні документи ми приготували заздалегідь, — вів своє керівник групи. — Літак вилітає до Стамбула через три години. Потрібне ваше рішення, якщо ми всі полетимо у якості туристів.
Батьки переглянулись між собою.
— Ми летимо з вами, — сказав батько Анатолія.
Інші на знак згоди кивнули.
— От і добре, — полегшено зітхнув американець. — Наступний напрямок — маріупольський аеропорт.
Переліт до Туреччини відбувся надзвичайно гладко. Звичайна група українських туристів не викликала ніяких підозр. Прямо зі Стамбульського аеропорту батьків хлопців швидко переправили на американську військову базу, де з ними поводились як з дуже важливими персонами. Батьки цим були приємно здивовані і протягом часу, що вони знаходились на базі, вони навіть не помічали, що їх знімали прихованими камерами.
Усі відзняті відеоматеріали були негайно передані до США, а згодом туди направився і військовий літак ВПС США з дорогоцінним вантажем.
;
;
/*-------------------------------------78----------------------------------*/
;
По відпрацьованій вже “невидимій” схемі хлопці місцем зупинки обрали готель у невеличкому Ферінтоші. Всі їхні спроби додзвонитися додому з різних мобільних телефонів виявилися марними: протягом хвилини ніхто не брав слухавку, а чекати більше часу було небезпечно.
— Повинні бути вдома, — сказав, зробивши останню спробу подзвонити Анатолій і подивився на годинника. — Зараз там вечір і вони завжди у цей час дивляться останні вісті…
— Дійсно, дуже дивно, — погодився з ним Олександр. — пропоную ще трохи почекати, а потім ще раз подзвонити, коли вони будуть лягати спати.
— А поки що можна подивитись останні новини тут, — запропонував Вадим, підійшов до телевізора і ввімкнув його. — Щоб бути в курсі поточних світових справ.
Час був не новинний і Вадим перемикнув декілька каналів, по яким лунали пісні та йшли ток-шоу, і зупинився на початку якогось пригодницького фільму.
— Роблю висновок — нічого вкрай важливого в світі не відбувається, — тихо звернувся себе сказав він. — Але фільм, мабуть, додивлюсь.
Хлопці спали, Вадим не витримав і не помітив, як сам також закуняв. Скоро вже всі спали в тих місцях, де їх застав сон.
Телевізор залишився працювати, картинки на екрані рухались, намагаючись всіляко привернути увагу телеглядача до себе — з корисливою метою скормити йому чергову порцію нав’язливої реклами.
Віктор, як був — не роздягнутий, простягся на ліжку, поворушився — йому снилась рідна домівка: неначе він знову маленький; снилась мама, навіть, почувся її голос… Вітя витяг перед собою руки і зробив крок назустріч…
По телевізору крутився рекламний ролик.
Анатолій розслабився у кріслі, незручно торкаючись підборіддям до грудей. У своєму сні він був на дачі. Цвіли вишні, черешні; був чудесний світлий святковий, навіть, весільний настрій, коли Толик помагав батькам садити город. Почувся бас батька, сміх мами, на душі було легко і спокійно…
Телевізійна реклама настирливо кликала та манила до екрану.
Сашко розкинувся на другому ліжку. Йому снилось море. Батьки сидять на підстилці, а він щодуху біжить до теплої хвилі, оглядається і бачить, як батько вже встає а мати весело сміється, дивлячись на своїх мужчин…
Вадимові у кріслі перед телевізором спалось незручно, бо сон переміг його незначну цікавість до американського бойовика. У своєму сні він уявив себе у дитячому оздоровчому таборі. В очікуванні приїзду батьків, які ось-ось повинні приїхати. З’являється автобус, відкриваються двері першою виходить мама… Вона…
Вадим відкрив очі, і, ще не прокинувшись, подивився на екран, з якого до нього лагідно посміхалась мама…
“Мама тут, у чужій країні, в іншій стороні світу. Цього не може бути…” Миті вистачило, щоб він, вдивляючись у знайомі риси, задався питанням: “Як? Яким чином тут, у далекій Канаді може з’явитись телевізійне зображення моєї мами?”
Вадим підштовхнув Анатолія.
— Подивись!
Толик відкрив очі і не повірив собі: він бачив обличчя матері Вадима, і прямо в душу глянули такі знайомі, такі лагідні очі тьоті Віри.
Потім на екрані з’явилось усміхнене обличчя мами Сашка, а потім і мами Віктора. На задньому плані усміхались щасливі на вигляд татусі.
Лише тільки зараз до Вадима почав доходити зміст цього загадкового епізоду: голос за кадром рекламував якійсь крем для згладжування шкіри. На екрані з’явились телефони фірми та, крупно, коротка адреса інтернетівського сайту.
Погляди Вадима та Анатолія зустрілися. Вони подивилися на сплячих ще хлопців.

читати