Завантажити

з’ясуйте відносини батьків з сусідами, зрозуміло, тільки з тими, які мають телефони.
Він кивнув головою в сторону ноутбуку.
— Почніть з телефонного довідника...
Означена четвірка негайно почала виконувати наказ.
— Джордж, — звернувся він до автора ідеї.— Ми з тобою займемось текстом цього повідомлення.
Джордж приготувався занотовувати.
— Орієнтовний зміст... Тьотю, або дядя... ім’я вставимо пізніше... Можливо ви знаєте... З деяких причин я зараз не можу подзвонити додому... Прошу вас негайно зайти до моїх та сказати їм, що ми зараз знаходимось, — він подивився на мапу околиць Маріуполя, — у Новоазовську. З нами все гаразд, але потрібно трохи грошей. Хоча б п’ятсот гривень та наші спортивні костюми... Ми на них дуже чекаємо...
;
/* Новоазовськ — приморське місто на схід від Маріуполя.*/
;
Він перестав диктувати і подумав: “Хотів би я побачити таку матір, яка б відмовилась допомогти своїй дитині...”
— Джордж, спробуйте синтезувати це повідомлення чотирма голосами. А ми почнемо готувати пасажирське таксі на вісім місць...
Через п’ять годин все було готове: до батьків Віктора прибігла закехкана сусідка і повідомила, що Віктор ось тільки-но зараз говорив з нею і просив передати ось таке повідомлення. Вона протягнула папірець.
Мати Віктора уважно перечитала текст, протягнула листа чоловікові, який також уважно прочитав його.
— Спасибі тобі, Машо... — звернувся він до сусідки.
— А... Нема за що, — махнула рукою Марія.
— Тарасе, — звернулась до чоловіка Надія Анатоліївна. — Але ж Віктор повідомляв, що вони всі зараз за кордоном...
— Так, — погодився Тарас Володимирович. — Однак попередні повідомлення також приходили від них через посередництво інших... Крім того, вони могли вже і повернутися... Пропоную зібрати всіх, порадитись та прийняти рішення.
— Але не телефоном, — запропонувала мати Віктора. — Сходимо пішки. Ти — до Вадимових та Олександрових, а я — до батьків Анатолія...
За годину усі батьки зібрались у парку на Лівому Березі. Після швидкого обговорення питання було прийнято рішення негайно вирушати до Новоазовська, тим паче, що це неподалік і можна в усьому розібратись прямо на місці.
Розійшлись по домівках, швидко зібрали необхідні речі, гроші. Знову зібрались біля парку, і викликали таксі на вісім чоловік.
Вийшло так, що навіть найближчі сусіди, окрім сусідки батьків Віктора Марії, не здогадувались про можливі причини відбуття своїх сусідів за межі міста.
Американські агенти не гаяли часу: вони швидко організували подачу свого мікроавтобуса, який у супроводі двох легковиків вирушив в напрямку Новоазовська. Троє агентів дочекались справжнього таксі і на ньому вирушили у тому ж напрямку. Їхнім завданням було підстрахувати основну групу на період подорожі, а потім вони мали повернутись до Маріуполя: на випадок можливих дій у місті.
;
;
/*-------------------------------------76----------------------------------*/
;
Хлопці все ще були в Мітинг Кріку. Вони, хоч вже і почали звикати до карколомних витворів винайденого ними впливу, все ж були трохи приголомшені його новими можливостями.
— Я певен, що двісті кілометрів це далеко не межа дії впливу, — подивився на хлопців Вітьок.
— Маєш рацію, — погодився з ним Олександр. — Але нам доведеться старанно попрацювати над розширенням цієї межі.
— Працювати доведеться, — додав Вадим, — Але, мабуть, трохи згодом: потрібно вирішувати, що нам робити зараз.
— Звісно, — кивнув головою Анатолій. — За нами женуться, як мінімум, дві розвідки...
— І наміри в них дуже серйозні, — підтримав Анатолія Вадим. — Вони вважають, і небезпідставно, що ми володіємо, так би мовити, надзброєю тактичного діапазону дії і ні перед чим не зупиняться, щоб заволодіти нею.
— Тобто нам потрібно вирішити: де і як ми будемо працювати з впливом, — підвів попередній підсумок Анатолій.
— Як де? — запитав Віктор. — Доцільно було б працювати в Україні... Тим більше, що Слов’янська крапка знаходиться поруч...
— Ти забув, як ми тут опинились? — парував пропозицію Олександр. — Певен, що там, на Батьківщині, нас вже чекають.
— А тут — шукають, — додав Вадим.
— Може, десь переховаємось? — запропонував Сашко. — На Кубі, наприклад.
— Особисто я за Кубу, — заявив Анатолій. — Мені подобається ця країна. Але по-перше: найближчий вузол там, здається, у Бермудах; а по-друге: я зараз більше думаю про реальну небезпеку, яка може загрожувати нашим батькам: зовсім не виключено, що наші “друзі” спробують використати їх в якості інструмента тиску...
Запанувала тиша. На сонце зайшла хмара: здавалось, що Мітинг Крік попереджав про небезпеку.
— Треба забрати їх з України та перевезти до якоїсь тихої країни, де ніяка спецслужба нас не знайде, — сказав Віктор.
— Легко сказати — треба... — з сумом в голосі сказав Вадим. — Які будуть конкретні пропозиції?
Хлопці задумались.
— Може, проштурмуємо? — першим озвався Олександр.
— А що? Як на мене, то пропозиція слушна, —

читати