Завантажити

Вони так би не діяли.
— Схоже на те… — погодився Володимир Іванович. — Тим більше, що й наші хлопці повідомляють про закордонне відрядження.
— Але де вони можуть бути? — запитала Наталія Костянтинівна.
— Не хочеться припускати, але моя думка така: їх викрали американці, — махнув рішуче рукою батько Вадима. — Вони зараз думають, що все в світі їм дозволено…
— Може так, а, може, і ні, — розмірковувала вголос Надія Анатоліївна. — Взагалі, будь-яка іноземна розвідка могла викрасти наших хлопців, а ось хто конкретно — невідомо…
— Нам треба вирахувати їх точніше, — конкретизував питання Андрій Васильович. — Якщо інших пропозицій не буде, то пропоную, у першому наближенні, спочатку зупинитись на американській версії.
— Це нам мало що дасть, — вставив батько Віктора. — Навіть, якщо ми будемо стовідсотково впевнені, що хлопці на території Сполучених Штатів, то і в цьому випадку невідомо, як встановити контакт з ними.
— А якщо нам зробити офіційний запит про викрадення? — запитала мати Вадима.
— До кого: до американців, чи до наших? — запитав жінку Андрій Васильович. — До американських бюрократів можна достукатись тільки через наших...
— Тоді годі й надіятись… — погодився батько Олександра. — Якщо наші чиновники до цього часу нічого не зробили, то і далі нічого не зроблять…
— Я, навіть, більше скажу, — палко втрутилась в розмову мати Віктора. — Якщо навіть нам буде точно відомо, що наші хлопчики в США, то наші чиновники з усіма своїми скандалами, вибачте, будуть гавкати на нас і, вибачте, лизати американцям…
;
/*Відомі міжнародні українські скандали доби сучасної незалежності: справи по вбивствах журналістів, крадіжки грошей високопоставленими посадовцями, спікеріади, касетний скандал, загадка збитого над Чорним морем ізраїльського літака, влучення військової ракети у будинок в Броварах, продаж радарів “кольчуга”… Багато на які поступки змушена була піти українська зовнішня дипломатія, щоб хоч якось прикрити вади існуючої системи влади.*/
;
— Прошу заспокоїтись, — підняв обидві руки батько Анатолія. — Вам може здатись, що ми просто запросили вас сюди поговорити. Але я маю невеличку пропозицію щодо можливого зв’язку з нашими хлопцями.
Всі уважно слухали.
— Ми можемо зробити наступне, — продовжив він, — Толик розповідав нам, що йому цікаво інколи дивиться в Інтернеті про діяльність людей з нашим прізвищем…
— І наш нам розповідав… — тихо сказала мати Олександра.
— І наш теж… — підтвердила мати Вадима.
Мати Віктора мовчки кивнула головою на знак підтвердження.
— Так ось, — вів своє батько Анатолія. — Ми можемо розмістити інформацію про нас на інтернетівських сторінках і через них тримати зв’язок. Ми з Марією сьогодні вже говорили про це… Наш небіж Юрко може нам допомогти…
— Що ж… Звісно, це значно краще ніж просто так чекати… — погодився Костянтин Корнійович. — Однак я особисто ще поміркую, що можна ще зробити…
— Добре, — підтримала ідею Віра Іванівна. — Передайте, будь ласка, Юрку наше прохання зробити ці сторінки… Може дійсно це допоможе…
;
;
/*-------------------------------------71----------------------------------*/
;
Пересадка в Денвері та переліт до Едмонтона пройшли спокійно. Хлопці безперешкодно проминули усі пункти перевірок. Ввійшли до світлої зали Едмонтського аеропорту та, тимчасово “матеріалізувавшись” в огрядну жіночку, на всяк випадок обміняли валюту. Потім, вже як “невидимі”, вийшли на вулицю.
— Навряд чи нам вдасться найняти таксі до потрібного нам місця, — висловив сумнів Віктор. — Цей Мітинг Крік, здається, заховався десь в глибокій канадській провінції…
— Тоді, може, на попутках? — запитав Вадим.
— Можна, — відповів Анатолій. — Але боюсь, що тоді нам дуже довго доведеться добиратись…
— То давайте наймемо машину, — запропонував Олександр.
— Але як ми її наймемо без документів? — спитав Віктор.
— А дуже просто, — сказав Сашко. — Нам немає потреби пред’являти документи.
—Як це? — здивувався Вітьок.
— А ось так! — парував Олександр. — Наскільки мені відомо, документи пред’являються для того, щоб той, хто перевіряє міг засвідчити особу та внести у документи дані, на випадок якщо ця особа порушить якісь відповідні правила. Так?
— Так, — погодився Вітя.
— Тобто, якщо б ти, в якості видимого, пред’явив, наприклад, добре зроблене фальшиве посвідчення, то воно б спрацювало… — Сашко побачив ствердний кивок Віктора. — Нам взагалі документи не потрібні, бо фізична форма документів, так би мовити, перетворюється в голові суб’єкта, що перевіряє папери, у віртуальну форму. Зрозуміло, лише у тому випадку, коли не треба їх залишати для подальшої перевірки. Тобто, нам достатньо впровадити суб’єкту думку, що ми пред’явили відповідні документи, а він сам виконає всі необхідні формальності. Тут головне, щоб в голові суб’єкта не виникло ніяких підозр. Ось і все. Звикай, Вітю, до нових реалій.
— Тоді беремо машину, — погодився Віктор.
Через півгодини вони вже їхали у південному

читати