Завантажити

впливу та якнайшвидше переправити їх на територію США. Ніякого ризику для їхнього життя. Вони потрібні нам живими.
Він подивився на колег.
— Наступного разу, гадаю, що просто присутніх тут буде значно менше. Ваші контори отримують великі гроші не за це.
В кімнаті панувала тиша.
— Вам, пане директоре, — директор ЦРУ звернувся до директора АНБ, — до часу доставки сюди цих батьків, доручається негайно розробити детальний план по використанню відеоряду з заручниками. Прорахуйте обидва варіанти.
— В нас значно менше часу, ніж ми думаємо, — озвався директор АНБ. — Треба діяти активно, з урахуванням того, що чим менше виконавців залучено до цієї справи, тим менше ймовірність пригорнути увагу до цієї справи інших розвідок. Тому ми б просили розпочати операцію не з часу прибуття цих батьків сюди, а раніше: як тільки стане відомо, що вони вже прямують сюди. Це надасть можливість виграти дорогоцінний час.
— Згоден. Ми будемо тримати вас у курсі подій по операції транспортування об’єктів сюди, і повідомимо вас, як тільки вони візьмуть курс на США, — погодився директор ЦРУ. — Але це ні в якому разі не звільняє інші служби від розробки нових ефективних варіантів доставки розробників впливу.
;
;
/*-------------------------------------70----------------------------------*/
;
Хлопці відмовились від використання стільникових телефонів для зв’язку з рідними з міркувань потенційних можливостей для організації стеження. А тому додатково направили декільком своїм маріупольським знайомим електронні листи з проханням повідомити своїх батьків про те, що з ними все гаразд.
Знайомі, отримавши електронну пошту, негайно подзвонили батькам і передали ці повідомлення.
Мати Анатолія якраз поклала слухавку, а її чоловік стояв поруч.
— Дзвонив Сашко Пилипчук, — промовила вона. — Передав привіт від Толика. Сказав, що Толик просив нас не хвилюватись. Вони всі зараз за кордоном, але скоро збираються додому.
— За кордоном, — з подивом повторив батько. — Де?
— Скоріше — чому?
— Треба порадитись…
— Давай порадимось з усіма нашими… І з Сашковими, і з Вадимовими, і з Вікторовими… Може наша пропозиція, та, яку ми з тобою сьогодні обговорювали, і підійде…
— Дзвони до них та запрошуй сюди: треба збирати велику раду. Не забудь поставити чаю, а я схожу до крамниці та куплю чогось солодкого. Я швидко.
Марія набрала номер батьків Вадима.
— Віро?… Нам передали повідомлення від Толика... От і добре... Тим більше треба обсудити ситуацію з цими повідомленнями…Якщо зможете, то приходьте з Андрієм до нас прямо зараз. Ні, ні. Нічого страшного… Я подзвоню іншим. Домовились?
Всі погодились на зустріч, і через півгодини всі сиділи в невеличкій залі полотанівської квартири.
— Ми запросили вас з метою вирішити питання, що нам робити далі, — розпочав батько Анатолія. — Всі ми отримали повідомлення від хлопців, що вони живі, здорові і зараз знаходяться десь за кордоном.
— Так, нам відомо, що у них все нормально, — підтримав розмову Тарас, батько Віктора. — Але нам з Надією здається, що вони не хочуть наражати нас на небезпеку, і підтримують, так би мовити, односторонній зв’язок.
— Ми з Костиком теж так вважаємо, — підтримала його мати Олександра Наталія.
— От ми і вирішили порадитись з вами щодо цього, — сказала Марія. — Перше: щодо можливості зробити цей зв’язок повним. Друге: розібратися, що взагалі робиться. Коли ми бігали по міським офіційним установам і хотіли отримати хоч-яку інформацію, тоді нам було не до цього. Тепер ситуація хоч трохи спокійніша, і ми можемо спробувати розв’язати її…
— А над чим вони працювали останнім часом? — запитав Андрій, батько Вадима. — Наш останнім часом, як ніколи, ходив, думав, ходив, думав і нічого не говорив…
— Наш теж, — підтримала Марія.
— І наш, — сказала Надія. — Хоча зазвичай завжди ділився…
— Вони всі разом домовились нам нічого не говорити про свою останню роботу, — підсумувала Віра.
— Мені здається, що остання їхня робота було пов’язана з отими виборами, — висловив своє припущення Костянтин Корнійович. — Щось Сашко хитро посміхався, коли були усі ті повідомлення про президентські вибори…
— Мені також здалось, що ота історія з виборами була справою їхніх рук, — погодився з ним Володимир Іванович. — Ці дуже дивні результати...
— Отже, найімовірніше, що їхнє так зване закордонне відрядження дійсно пов’язано з цими виборами, — сказала Надія Анатоліївна.
— А дивні результати виборів можуть означати, що наші діти навчились впливати на великі маси людей… — продовжив свою думку Володимир Іванович.
— І хтось довідався про це, — у відчаї приклала руку до грудей Віра Іванівна.
— Якби хтось, — стурбовано сказав Тарас Володимирович. — Певен, що цим зацікавились іноземні розвідки.
— А, може, все ж таки наша розвідка допетрала… — з надією висловила своє припущення Віра Іванівна. — І вони тут, в Україні…
— Згадайте тільки спосіб викрадення, — нагадав Андрій Васильович. — Ні, це не можуть бути наші…

читати