Завантажити

житті) йде на створення навіть передумов сім’ї, довго вагався і все-таки не ризикнув із подарунком. Щоправда, все одно в своїх розмірковуваннях пропустивши-таки календи іменин пасієвої дочки, яку подумки він уже усиновив і якій, можливо винятково завдяки цьому щасливому випадку, так і не судилося розділити в подальшому нещасливий жереб новітньої і вже якої-небудь української Лоліти.
Можливо, одначе, хоч і далеко не обов’язково, що це було саме так, що при прийнятті рішення на нього вплинула історія власного дядька, розказана мною того ж таки вечора. Колись давно, так давно, що, за вереницею сузір жінок, що пройшли через моє серце, я про це вже майже і не пам’ятаю, я, його дядько, уже випробовував таємницю кохання. Одна дівчина, яка мені дуже сильно подобалася, яку я любив усім серцем і без якої моє життя перетворилося б на беззмістовне кочування по жіночих ліжках, де я б так і не знайшов аніякої втіхи й аніякого пристанища, напередодні Восьмого Березня повідомила дату свого одруження з прекрасним армійським лейтенантом. І в той день я скупив всі квіти, які тільки були в моєму рідному місті (їх не хотіли продавати оптом, адже назавтра свято планувалося на всіх), приніс велетенського кошика під самісінькі її двері і збирався піти, подзвонивши, аби залишитися тим, ким збирався лишитися і попід такими самими дверима і Покахонтес. Але мені не пощастило: Оля саме мила підлогу біля вхідних дверей, і вона відчинила двері доти, доки звук дзвінка встиг цілком ущухнути. Я залишився на чай. І на тому чаї ми зрозуміли, що любимо. І вона запросила мене ще раз. І я залишився. І через три місяці ми пройшли крізь двері загсу. А через ще чотири місяці я пішов в армію. А ще через шість місяців вона приїхала і повідомила, що зрадила мене випадково на весіллі нашої дружки. І тоді я взяв відпустку, щоб ще через дев’ять місяців наші шляхи розійшлися. Останнє, що я побачив: її заплакане обличчя на порозі.
Йдучи від сестри, останнє, що я також побачив - як у кімнаті, по самій її середині, невдало (немовби медвідь - лапи в чагарнику) розкинувши в повітрі руки стоїть Покахонтес. І тоді нарешті я почув його знамените зітхання.

6. Непотрібні речі

Одного мого друга з Полтави цікавить усього п’ять речей: секс, їжа, футбол, бухло та Україна. Список духовних потреб мого столичного племінника, Покахонтеса, був значно коротшим. Його цікавив тільки хавчик і засалена фотографія мешканки Троєщини Гдабони Махстель, не так давно заправлена в рамку вартістю у 750 гривень. Від чого вірність недосяжному образу і сила почуттів, якщо Покахонтес справді був на них здатен, за задумом автора аватари посередині стіни над ліжком мали подвоїтися.
Був у квартирі моєї сестри, яку я, вряди-годи перебуваючи у відрядженнях, продовжував відвідувати з насолодою родинного садомазохіста, в якого на білому світі, крім віддалених родичів, телевізора і бадьорості внизу живота після кожного погляду в бік будь-якої менш-більш солодкої особи протилежної статі в метро, вже, схоже, нічого в цьому житті не лишилося, син. І не просто син. А Син. І його присутність заповнювала кожну щілину квартирних квадратних материних метрів. І тому веселий дитячий сміх чи звуки хлопавок маленьких дитячих, немов казкових, ніжок, що перетворюють життя численних інших киян та решти землян на щоденне новорічне свято, все ще не паплюжили своєю присутністю святості цього щасливого приміщення, де вже майже півсторіччя мешкали разом Покахонтес, Люда і ім’я її чоловіка, все ще присутнє, на кшталт привида Каспера, в їхній квартирі. У цілому сценарій життя цієї щасливої віфлеємської родини змінювали такі незначні нюанси, повідомлення яких викликає у вас помітно менше захвату, ніж читання газет в епоху тоталітаризму і культу вождів. І, проте, всередині самої родини всі ці нюанси були мало сказати значними – вони, заповнюючи мікрокосмос людського існування, були тотальними. Впливаючи рішуче на все і передовсім на людське здоров`я. І тому не дивно, що здоров’я моєї сестри з її та з чоловіковим виходом на пенсію під ударами цих не вщухаючих життєвих нюансів-турбот про сина не припиняло погіршуватися. Утім, погіршення це було не таким уже й суттєвим, аби цидулки, прописувані лікарями, не могли дати їхньому вітхозавітньому здоровлю хоч якоїсь тимчасової ради.
З часом, як передбачав я, його дядько, могло погіршитися здоровля хіба що самого Покахонтеса або Льоні - як ніжно, на честь відомого актора, охрестили його батьки при народженні. Але доки цього не сталося, хлопчику загрожували лише два ймовірні лиха, які переслідували його в його нечастих нічних кошмарах. Викрадення інопланетянами світових запасів зерна, молока і сиру. І війна, яка могла призвести до ідентичного ж за широтою свого розмаху нещастя. Усі решту речей, які могли завдати йому проблем, Поко, викоханому в дусі невідступної, як тінь Гамлета, батьківської опіки, та його єдиному побратиму - витонченому розуму плємяша, вдалося успішно мінімізувати.
Одним із таких племінникових «винаходів» була обітниця не дивитися телевізор з 1

читати