Завантажити

Але, любий мій, виголошуючи таку нісенітницю, я виходив тільки із того, що, можливо, вас би там і не перестріли…
При цьому я ледь не додав «…коли б побачили твою чотирьохсоткілограмову тушу, баранюго!» тільки тому, що знав, що після такого епітету втрачу сестру. І притому втрачу назавше.
Потім я пробував пояснити небіжу, що коли дівчата кудись із кимось погоджуються йти увечері, то дуже часто, а практично завжди, роблять це не тільки для того, щоб подивитися виставу – вони в такий спосіб ніби – о, тільки «ніби», племінничку! - натякають, що ви їм, як би його висловитися ввічливіше… подобаєтеся. Він сказав, що такі думки йому навіть у голову не приходили. Мене потому вистачило тільки на нічого не значаще «Логічно!..» і міркування про те, що не тільки не приходили, але, безумовно, і це тепер уже ясно остаточно, ніколи і не прийдуть.
Коротше, з сього шпоньчиного сватання ставало менш-більш зрозуміло, що в нашому роду Люда, можливо також «ніколи», не стане бабусею.
«І звідки ця гадина підколодна взялася!» - побивалася вона, не розуміючи цього – краси простого людського навіки втраченого нею учора ввечорі бабусинства - на моєму плечі біля поїзда. І тоді я заспокоїв сестру. Нічого, мовляв, найстрашніше – вже позаду. Хлопчик, починаючи з дитинства, тепер начитався і навіть трохи перечитався книжок, і трохи потурбував маму. Не плач. Тепер усе нормалізується. Коротше, вся погань спогадів про дівчину вийде гноєм із Льоні. А собі додав: і круги своя замкнуться над людським трупом.
Але, на мій подив, ці слова мало втішили. Навіть мене самого.

5. Про що вона не дізнається ніколи

Однак, як виявилося, зарано було вкладати зброю у піхви. Випадок із мандрівкою до Опери був ще далеко не останнім у плеяді «зальотів» мого племінника.
Наступного приїзду Покахонтес виглядав надзвичайно бадьорим і якимось втаємниченим. Оскільки я встиг стати його конфідентом (батько його, Петрович, все життя присвятив служінню телеекрану й ще деяким невиховним професіям, і тому на таке звання не міг претендувати), небіж повідав мені історію, з якої я збагнув, що справжні ідіоти в нашому роду все-таки ще не перевелися.
- А ви, дядю, знаєте, що в Однієї Особи, - розпочав таємничо, арготичним чином означивши свою Дульцінею, мій ніжний романтик, - є донечка? І їй от-от виповниться десять? І в неї немає дівіді?
Я прикинувся дурником, аби Льоня без болю і без зримої небезпеки пошкодження його глибоко в кишках прихованої пихи міг продовжити свою сповідь:
- Але в цьому місті є, як ви знаєте, одна людина, якій не байдужа ані Одна Особа, ані її донька, - видав папаша-заочник, голосно при цьому чомусь клацнувши язиком. – І у цієї благородної людини є рахунок, на якому є вісім тисяч гривень!..
План Покахонтеса був геніальним, як і він сам. У день народження Софійки він купує дівіді плюс ще якийсь дрібний подарунок. Усе це запаковується у офігенно файну фольгу. І тоді Льоня з ящиком офігенностей підіймається до Гдабониної квартири, залишає подарунок під дверима, дзвонить у квартиру, а от тоді-то …блискавично зникає з місця пригоди так, аби про це ніхто ніколи і ні під якими тортурами не дізнався!
Тільки почувши це від Міші, я збагнув, ні, я нарешті дійсно усвідомив собі: як же неймовірно я його кохаю!
- Вау! Нормально! Навіть я б сказав – геніально, мій Ватсоне! - запопадливо вигукнув я з виглядом знавця справ амурних. – Але…Але…Але… Може виникнути одна проблема…
- Яка, дядь? Я все продумав, – і в його очах засвітилася та з буонапартових перемог, про яку, на жаль, досі мовчать біографи великого французького полководця.- Вона ніколи не дізнається: я триматиму ліфт парасолькою!
Однак, так по справедливості жодного разу не відзначений за це ні вчителями, ні, пізніше, професорами, я продовжував вважати себе неперевершеним логіком. І тому не знайшов нічого кращого, як спробувати востаннє в житті розчарувати нещасного, все ще віруючого в можливість чуда ходіння по воді, племінника.
- У випадку, якщо першим відкриє двері якийсь сусіда чи хтось, знову ж таки - випадково, проходитиме коридором, Гдабона може взагалі не дізнатися про те, що подарунок був, - сказав я.
А сам подумав: ну все, фініта ля комедіа! Зрештою, все це така фігня - кому саме залишиться подарунок цього родинного блазня, який рідній матері на Восьме Березня зробив подарунок лише одного разу! І тоді то був ліфчик із секонд-хенду, причому - двома розмірами повз мішеню.
Покахонтес у такі випадковості – що хтось проходитиме коридорами його мрії чи що інтуїція Однієї Особи виявиться настільки неповноцінною чи приспаною, що не виявить чуда його самопожертви - не вірив. Але це не означало, що сам він ніколи не ставав жертвою випадку. Я, звісно, тут не про випадко його народження, не від нього залежний. А про ті злощасні випадки, пастки яких чигають не тільки на наївну, але і на всяку іншу частину людства, всюди.
Але зараз, Покахонтес, який не раз бідкався, як багато (майже всю зарплату за один вечір, як трапилося з ним в перший й водночас останній раз у його короткому

читати