Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити
« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

Ну, слава Богу! Уже ж «дитині» тридцять із гаком, у твоїх подруг скоро праправнуки підуть! Пора ж Льонці було колись дізнатися, що не всі жінки – мами, що є й для іншого використання!.. Хоча, чесно кажучи, Люд…не вірю я.
Не те, щоби моя невіря в Леонідове кохання одразу вгамувало сестру, але. Емоції якось самі по собі вщухли, як і плач Люди. Я вже подумав, що, може, помиляюся, неправильно трактуючи знімок. Але Людина оповідь усе-таки приголомшила мене. З’ясувалося, що лихо прийшло з того самого музею, який досі віщував тільки щастя достойної пенсії. Гдабона, а саме так звали щасливицю, на яку наш Покахонтес усе-таки, попри свою нелюдськи мляву натуру, накинув оком, колись день чи два працювала практиканткою в тому музеї, потому вийшла заміж, у неї навіть народилася дівчинка, а тепер-от, якась «скотина» (а як іще можна називати таких людей?) взяла, і покликала Гдабону на випадково пропущені мною цьогоріч «Льонині імєніни».
Після імєнін, десь через тиждень, мати побачила цю фотографію, які і зараз мацали наші очі, на стіні в кімнаті сина. Це б ще нічого, що вона, фотка, висіла. Найжахливіше, що вона тут, біля фотки, завбачила, і навіть почала занотовувати в спеціально відведений з цією рятівною метою блокнот: скільки ж разів на день воно, бідолашне, стоїть перед тією фотографією.
- Стоїть, дивиться і зітхає, - скрушно кліпнула очима Люда.
- Ну, й нехай собі зітхає! – безжально, в самісінький мамчин гіпертон не витримав я.
- Як це «нехай»? Ти ж знаєш, яке в Льончика слабке серце! Йому ж не можна так хвилюватися! – з наголосом на «так».
Після цього Люда попросила вияснити «по-мужськи», шо воно там і як. Ібо як мати з сеї миті не мала на зітхаючу інстанцію так багато впливу, як починаючи від народин і донині. Я вам скажу, що краще б Люда попросила мене з’їздити в Москву і пробратися непоміченим у Кремль, в кабінет Мєдвєдєва, з метою потягти звідти ядерний чемоданчик, аніж оце дізнатися у її сина таємниці його душі, глибоко залитої в бетон воістину непробивної його музейної підсвідомості. Аби виявити там хоч щось, спочатку треба було б вилучити з тліну і заклонувати не одного, а десять Сигизмундів Фрейдів, а тоді вже як собак спустити їх із цепу – притім не на весь світ, а на одного тільки мого племінника. Отож, практично, не дивно, що вдалося дізнатися тільки те, що і так було вже відомо: ім’я ікони. Однак чоловіча інтелектуальна спритність, що весь час перебуває тільки на одній орбіті – на кінчику пеніса, іноді не йде ні в яке порівняння з можливостями затишного матрацу материнського серця. Коли Покахонтес уже збирався зачиняти за мною двері, я почув:
- Не лізьте, будь ласка, дядьку, мені в душу! Я – не дурень: не треба мене вчити. Я кохаю Гдабону і кохатиму її завжди! І це не ваше з мамою діло! – сказав Льонька, почервонів, і якраз у цю ж мить перед носом дядька двері, рух яких був започаткований ще на початку фрази, зачинилися.
Я прийшов схаменувся після такого несподіваного вияву емоцій племінника, тільки спустившись униз на кілька поверхів. Після чого набрав Людин номер телефону і сказав, що в нашій родині сталося ніяк не менше, мабуть, від віфлеємського чудо: наш хлопчик начитався книжок і нарешті закохався. Але хвилюватися немає чого: таке трапляється з більшістю людей, причім з деякими – челленджерно, а з іншими – до загробності одноразово.
Насправді ж бо мені хотілося сказати Люді лише одне: наш ідіот нарешті, якщо нам з тобою, Людко, сильно пощастить і якщо молитимося тричі на день, можливо колись і перетвориться на чоловіка. Хоча візуально і паспортно Льоня мав уже тридцять три роки, але, не бувши психологом, ризикну припустити, що його реальне статеве дозрівання зупинилося десь приблизно на рівні фізіології восьмирічного хлопчика, – тому молитви б були не зайві.
Я з трудом вірив у те, що почув від племінника – в саму ідею кохання, розлиту його вустами. Але і сумніви мої щодо подальшої долі родини сестри були не безпідставні. Якось, познайомившись випадково на вулиці, я продовжив романтичне знайомство з однією двадцятичотирирічною киянкою (скажу вам, вона видалась би вельми шикарною в будь-якій із тусівок бомонду!). Завітали ми й до Льоні в музей, де прокрутилися достатньо часу, - я навмисно намагався викликати найгірші почуття чоловічої заздрости в апатичному черві черева племінника, - і дама-таки була варта того! Ввечорі, перше, що я спитав у плємяша: ну як тобі нова дядькова пасія, сподіваючись на гонор чоловічої сатисфакції після приміром «кльова, дядю». Але: «Яка пасія?» - почув я від Покахонтеса. «Ну, ти бачив дівчину, яку я приводив сьогодні? Ти ще нам півгодини експонати показував?» - «Ну, бачив», - каже. «Ну, і як вона тобі?»-«Що «як»?»- «Ну, блін, блондинка вона була чи брюнетка?» - не витримував довжини людських роздумів іноді навіть я. - «Та я, дядю, не пам’ятаю, я на неї не дуже уважно дивився». Трохи згодом, коли я ще раз вирішив допитатися на цю тему, Леонід взагалі не міг пригадати, чоловік тоді заходив із дядьком до музею, жінка чи дама з собачкою.

4. Шпоньчине

« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

Останні події

11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus


Партнери