Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

загрожувало по п’ять крб штрафу і «возик» на роботу, що за тодішніх часів обіцяло немалі неприємності. Вийшовши з відділення, ми тут же взялися за телефони – шукати рятівні кінці. Скоро отримали інструкцію: з’явитися усім до 8-ї ранку туди ж, прийде людина – і все владнає. Головне – не потрапити в добовий звіт…
Людина з’явилася – і не одна. У звіт ми не потрапили. А потрапили в непримітну їдальню, яка в той день чомусь працювала без перерви, а пізно ввечері нас зуміла вигнати звідти тільки прибиральниця. По-моєму, перед нами пройшов увесь особовий склад не одного райвідділення.
Ніжно дихаючи свіжим морозним повітрям, навчений житейським досвідом, Віктор Григорович прорік:
– Хлоп’ята, не шкодуймо пропитих зарплат. Головне – жодних змін. По місцях стояти! Але з якоря не зніматься.

Сповідь гусара

Полковник М-ко носить вуса і бакенбарди, як у давніх царських генералів на старовинних портретах. Малознайомих він запевняє, що завів таке мало не з курсантських часів, але наближені знали, що подібне дозволяється чинам уже солідним, оригінальним, однак спокійним.
Полковник ніколи не був одружений, не був він і крутим ловеласом, але його відзначала неймовірна галантність стосовно жінок усіх поколінь за будь-яких обставин і в будь-якому місці, нехай то розкішний ресторан чи набитий тролейбус. Галантність ця була не підкресленою, не нав’язливою, наче вродженою.
– Вродженою?! – гірко посміхнувся полковник, коли я заїкнувся про це. – Якби ж то... Я ріс у звичайній селянській родині, був пень пнем, як і мої ровесники, ну, хіба що більше читав, непогано вчився. А на селі в нас, раніше, звичайно, років із чотирнадцяти починали і парубкувати, й дівувати. Ідемо зі школи з другої зміни, місяць, зорі, кров грає. І давай дівчат ганяти, які, до того ж, не надто й відбиваються. Ту притиснеш, іншій руку за пазуху засунеш, лапнеш і всяке таке, одне слово, весело всім, інстинкти пробуджуються. Але була одна, Рая... Раєчка – її ніхто не чіпав. Вона була дочкою військового, капітана, котрий потрапив під перше хрущовське скорочення збройних сил і перебивався поки в дальніх родичів у нашому селі. Ходила, природно, з нами до школи. Так ось. Її ніхто не чіпав. Головиних дівок лапали, а її ні. Вона була не ТАКА. Міцненька, красива, великоока, гарно вдягнена, розумниця, – не в цьому справа. Просто не така, і все. І в мене наче дідько вселився. Наче і я «нетаковність» свою відчуваю. Якось ідемо осіннім вечором гуртом на свій дальній куток, у звичні ігри граємо... А Рая йде, ніби нічого довкола і не відбувається. Я сказав собі: «пан або пропав, підійду і... і хоч доторкнуся». Сором геть, усю мужність у кулак – підійшов і якось зовсім уже по-дурному поклав їй долоню на груди. Вона не скрикнула, не смикнулася, не вдарила мене; навіть на крок не відступила; моя рука сама безсило впала. Просто вона подивилася на мене своїми красивими великими очима і спокійно сказала: «Володю, ти ж не такий. Чому ти сам себе принижуєш?» Якби твердь земна під негідниками розверзалася, я опинився б у центрі планети. З того вечора, з тої хвилини я почав робитися іншою людиною. Вір не вір – твоя справа. А Рая скоро поїхала. І люблю я її досі. Тобто, не власне вже Раю, а... – полковник поворушив у повітрі товстим пальцем, – розумієш, що.

І вся історія…

Петровича в селі знають усі – від малого до старійшин. У приїжджі, котрі трапляються на рідних теренах, запам’ятовують його. Бо як забути: іде навстріч непоказний худенький чоловічок у вічносезонному плащику, у шапці з дермантиновим верхом, із борідкою, як у Ксав’єра Солани і – і знімає ту шапку, хрестить вас, не зважаючи на вік, стать, національність, расу, релігійну, партійну і класову приналежність, щиро зичячи найбільших благ і ще більшого здоров’я. Коли забажаєте поговорити з ним, залюбки вступить у бесіду, виявляючи при тому неабияку розважливість у ділах житейських. А ні, то відійде скромненько, анітрохи не образившись.
Так і випливають у пам’яті персонажі з творів незабутніх Григора Михайловича Тютюнника, Євгена Пилиповича Гуцала, Шукшина Василя Макаровича, яких, – персонажів, звичайно, – охрестили колись ні сіло ні впало «диваками». Ну, коли люди, що бажають іншим добра, і роблять, і несуть у собі добро, не брешуть, не крадуть, горбатяться в тяжкій праці від народження до скону «диваки», тоді – хто ми з вами?
І ще випало Петровичу воювати на Другій світовій. І є у військовій термінології, і в психології та й узагалі по життю такі поняття, як витримка, «сталеві нерви», «холодний розрахунок» і т.д. Певно ж, вони, ті поняття, мають під собою наукове підгрунтя, але стосовно нашого героя сказав би інакше: душевна, духовна рівновага. Адже був чоловік винищувачем танків, себто командиром обслуги протитанкової гармати, себто навідником, а що це таке, я знаю тільки з кіно та літератури, краще спитайте у жменьки учасників бойових дій; запитайте в них, що це таке, коли ти на прямій наводці (відстань від семисот метрів при швидкості п’ятдесят кілометрів), – і на тебе пруть десятки

Останні події

13.07.2025|09:20
У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери