
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
загрожувало по п’ять крб штрафу і «возик» на роботу, що за тодішніх часів обіцяло немалі неприємності. Вийшовши з відділення, ми тут же взялися за телефони – шукати рятівні кінці. Скоро отримали інструкцію: з’явитися усім до 8-ї ранку туди ж, прийде людина – і все владнає. Головне – не потрапити в добовий звіт…
Людина з’явилася – і не одна. У звіт ми не потрапили. А потрапили в непримітну їдальню, яка в той день чомусь працювала без перерви, а пізно ввечері нас зуміла вигнати звідти тільки прибиральниця. По-моєму, перед нами пройшов увесь особовий склад не одного райвідділення.
Ніжно дихаючи свіжим морозним повітрям, навчений житейським досвідом, Віктор Григорович прорік:
– Хлоп’ята, не шкодуймо пропитих зарплат. Головне – жодних змін. По місцях стояти! Але з якоря не зніматься.
Сповідь гусара
Полковник М-ко носить вуса і бакенбарди, як у давніх царських генералів на старовинних портретах. Малознайомих він запевняє, що завів таке мало не з курсантських часів, але наближені знали, що подібне дозволяється чинам уже солідним, оригінальним, однак спокійним.
Полковник ніколи не був одружений, не був він і крутим ловеласом, але його відзначала неймовірна галантність стосовно жінок усіх поколінь за будь-яких обставин і в будь-якому місці, нехай то розкішний ресторан чи набитий тролейбус. Галантність ця була не підкресленою, не нав’язливою, наче вродженою.
– Вродженою?! – гірко посміхнувся полковник, коли я заїкнувся про це. – Якби ж то... Я ріс у звичайній селянській родині, був пень пнем, як і мої ровесники, ну, хіба що більше читав, непогано вчився. А на селі в нас, раніше, звичайно, років із чотирнадцяти починали і парубкувати, й дівувати. Ідемо зі школи з другої зміни, місяць, зорі, кров грає. І давай дівчат ганяти, які, до того ж, не надто й відбиваються. Ту притиснеш, іншій руку за пазуху засунеш, лапнеш і всяке таке, одне слово, весело всім, інстинкти пробуджуються. Але була одна, Рая... Раєчка – її ніхто не чіпав. Вона була дочкою військового, капітана, котрий потрапив під перше хрущовське скорочення збройних сил і перебивався поки в дальніх родичів у нашому селі. Ходила, природно, з нами до школи. Так ось. Її ніхто не чіпав. Головиних дівок лапали, а її ні. Вона була не ТАКА. Міцненька, красива, великоока, гарно вдягнена, розумниця, – не в цьому справа. Просто не така, і все. І в мене наче дідько вселився. Наче і я «нетаковність» свою відчуваю. Якось ідемо осіннім вечором гуртом на свій дальній куток, у звичні ігри граємо... А Рая йде, ніби нічого довкола і не відбувається. Я сказав собі: «пан або пропав, підійду і... і хоч доторкнуся». Сором геть, усю мужність у кулак – підійшов і якось зовсім уже по-дурному поклав їй долоню на груди. Вона не скрикнула, не смикнулася, не вдарила мене; навіть на крок не відступила; моя рука сама безсило впала. Просто вона подивилася на мене своїми красивими великими очима і спокійно сказала: «Володю, ти ж не такий. Чому ти сам себе принижуєш?» Якби твердь земна під негідниками розверзалася, я опинився б у центрі планети. З того вечора, з тої хвилини я почав робитися іншою людиною. Вір не вір – твоя справа. А Рая скоро поїхала. І люблю я її досі. Тобто, не власне вже Раю, а... – полковник поворушив у повітрі товстим пальцем, – розумієш, що.
І вся історія…
Петровича в селі знають усі – від малого до старійшин. У приїжджі, котрі трапляються на рідних теренах, запам’ятовують його. Бо як забути: іде навстріч непоказний худенький чоловічок у вічносезонному плащику, у шапці з дермантиновим верхом, із борідкою, як у Ксав’єра Солани і – і знімає ту шапку, хрестить вас, не зважаючи на вік, стать, національність, расу, релігійну, партійну і класову приналежність, щиро зичячи найбільших благ і ще більшого здоров’я. Коли забажаєте поговорити з ним, залюбки вступить у бесіду, виявляючи при тому неабияку розважливість у ділах житейських. А ні, то відійде скромненько, анітрохи не образившись.
Так і випливають у пам’яті персонажі з творів незабутніх Григора Михайловича Тютюнника, Євгена Пилиповича Гуцала, Шукшина Василя Макаровича, яких, – персонажів, звичайно, – охрестили колись ні сіло ні впало «диваками». Ну, коли люди, що бажають іншим добра, і роблять, і несуть у собі добро, не брешуть, не крадуть, горбатяться в тяжкій праці від народження до скону «диваки», тоді – хто ми з вами?
І ще випало Петровичу воювати на Другій світовій. І є у військовій термінології, і в психології та й узагалі по життю такі поняття, як витримка, «сталеві нерви», «холодний розрахунок» і т.д. Певно ж, вони, ті поняття, мають під собою наукове підгрунтя, але стосовно нашого героя сказав би інакше: душевна, духовна рівновага. Адже був чоловік винищувачем танків, себто командиром обслуги протитанкової гармати, себто навідником, а що це таке, я знаю тільки з кіно та літератури, краще спитайте у жменьки учасників бойових дій; запитайте в них, що це таке, коли ти на прямій наводці (відстань від семисот метрів при швидкості п’ятдесят кілометрів), – і на тебе пруть десятки
Останні події
- 13.07.2025|09:20У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року