Завантажити

складом керівництва ОГПУ, включаючи керівників усіх відділів, котрих могла б тільки стосуватися доповідь вченого.
Підсумки зустрічі були швидкими і прагматичними: в приміщенні Московського енергетичного інституту «під пильним оком» ОГПУ почала діяти таємна лабораторія нейрон-енергетики із воістину «безмежними повноваженнями» досліджень: від вивчення НЛО, гіпнозу і «снігової людини», до винаходів, пов’язаних із радіо-шпигунством.
Враховуючи унікальні здібності професора Буренкова ставилося завдання підібрати співробітників ВНК, які мали б здібності до навчання телепатичному читанню думок супротивника на відстані та прийняття інформації за допомогою погляду.
Існування цієї лабораторії, що входила до спеціального відділу ОГПУ до травня 1937 року, було однією з головних державних таємниць радянської Росії.
Та слід згадати випадок із професором Буренковим, що трапився взимку 1923 року. Бозна чого він зупинився біля вітрини магазину, уважно розглядаючи візерунок виставленого східного килима. Дивно, який збіг обставин примусив серед суцільного потоку перехожих зупинитися саме цих двох людей.
Другий підійшов після того, як Буренков закляк перед вітриною, бо для вченого час наче зупинився. Незнайомець худорлявої статури, чоловік віку 30-40 років, завмер біля Олександра Васильовича теж на невизначений час, незважаючи на традиційний російський морозець.
— Вам це про щось говорить? — звернувся професор до незнайомця, неначе до колеги, з яким вони тільки-но вислухали якусь наукову доповідь.
У відповідь незнайомець ногою по снігу намалював якусь геометричну фігуру:
— А вам це щось говорить?..
«Колеги» підібрали для спілкування новий засіб: носаком черевика малювання на снігу одним їм відомих геометричних знаків.
— А ось такий елемент?.. — намалював незнайомець.
— Так це ж!.. А зачекайте, що ви скажете на таке? — м’яко усміхнувся професор Буренков.
— Жодних сумнівів: і тут, і тут — елементи універсальної схеми! — розвів у захваті руками незнайомець.
— Професор Буренков! — потяглася рука до незнайомця, а обличчя променіло радістю: «Знайшов однодумця!»
— Петро Сергійович Шандаровський. Чув, чув... Дуже приємно!..
Шандаровський просидів із Олександром Васильовичем у кухні-їдальні всю ніч.
Час від часу миловидна дружина професора — Наталія, приносила їм не окріп із цукром, а справжній пахучий чай, що зберігався для унікальних випадків. Вони сиділи майже мовчки. Та за ту ніч їхніми спільними зусиллями було списано інтегралами й різними дивними знаками добрий кілограм паперу.
Знову час від часу хтось із них схвильовано підстрибував зі стільця, кружляв навколо столу і видавав щось на зразок: «Не може бути! Неймовірно!»
Та все ж таки, більше приголомшеним від творчого процесу був Олександр Васильович, який з’ясовував для себе «універсальну схему» «числового механізму» стародавньої науки, якою щедро ділився Шандаровський.
Тут всього вистачало: і число Фібочіані, і «золоте січення», й інтеграли, якими керувався згодом Анісімов, коли маявся над своїм «напівшвидкісним вихором».
— Так, так. І ви стверджуєте, що і ці «числові механізми» стародавньої науки, й «універсальна схема» не тільки дають аналітичне викладення багатьох парадоксів сьогодення, а також показують алгоритм встановлення місцезнаходження центрів «доісторичної культури»?
— Саме так! — Підвів риску Шандаровський.
«Саме так!» — подумав професор. «Ми повинні були зустрітися! Нехай і біля засніженої базарної вітрини».

* * *

Так, у визначений час в Росії почалося певне об’єднання колективної думки для пізнання потаємних ділянок світу. Саме з такою метою і було засновано в Радянській Росії таємне товариство «Єдине трудове братство», яке очолив Олександр Васильович Буренков.
Якось перед каміном, що палив уже давно призабуті дубові дрова та освітлював натхненні обличчя, відбулося посвячення у члени Братства.
— Товариші! — урочисто відкрив цю подію головуючий. Звісно — Буренков. — Панове!
І тут пішло: про християнське смирення та моральний саморозвиток, про неспротив злу та допомогу людині в нужді, всі ті фрази, що професор щедро запозичив з постулатів одного середньовічного Ордену. Конкретним було лише одне — готуватися до походу в Шамбалу. А щоби браття відчули свою єдність, Буренков проказав:
— Зараз пропоную прийняття вище оголошеного статуту, як душею, так і тілом!
Ритуальний вогонь каміну наче затанцював фанатичний танець у зіницях головуючого. Ніхто й не зойкнув і не ворухнувся у вирішальний момент посвячення: випалювання на передпліччі маленького символу — червоної рози із пелюсткою білої лілії, позначеної хрестом. Знак Рози і Хреста було запозичено у містичного ордену Розенкрейців із середньовічної «Універсальної сили музики» Атанасіуса Кірхера.

* * *

Яків Кумкін у таємне товариство не ввійшов.
Чи то якась невидима сила відштовхувала його від новоствореного братства, чи, цілком прагматично, він не вважав це за доцільне.
А

читати