Завантажити

столику цукорницю й невелике блюдце з медом, що видавав ніжний аромат здорового цвітіння, нагадавши пустотливе дитинство й добродушного діда з пасікою. Нарешті у віконце Олексій Сергійович побачив, як ід’їхали убік широкі профільні ворота й у дворі появився інший автомобіль, теж джип, і теж японський, тільки більший, масивніший. Зрозуміло, із затемненими стеклами. Яке ж все тут передбачуване, схоже на московські заміські тусівки. А особливо – люди, що вбивають наповал відвертим і комічним мавпячим копіюванням один одного.
Водійські дверцята розчинились, і з машини негайно випало чоловіче тіло, ще не раскисле, хоча вже й не підтягнуте. Одночасно з іншої сторони почав статечно викочуватися об’ємний жіночий тулуб, який вчасно підхопив за лікоть невтомний товариш по партії. Так, не думав ти, Олексію Сергійовичу, з якими людьми доведеться тобі спілкуватися. І правду говорили, що зброєносець нерідко сідає на водійське місце. Очевидно, щоб у дорозі можна було обговорити ділові питання. З іншого боку, це досить нерозумно, адже тоді вони давно на «прослушці». Хоча кому вони, зрештою, потрібні? Пригріють на третіх ролях, ні на що не претендують у великій грі. Тому йому їх і підставили – на обкатування.
Перш ніж перед ним постала Ганна Георгіївна Овчаренко, запальна й, без сумніву, харизматична відьма-провокаторка, Олексій Сергійович машинально поставив склянку з чаєм на столик, коротким інтуїтивним рухом підтяг штани, стягнув ремінь, немов портупею на військовій формі, розправив плечі. Набув вигляду героя, якого мав грати. Коли вони ввійшли, Олексій Сергійович перебував у замішанні: може, треба поцілувати дамі руку – прискореного розвитку стосунків. З жінками так буває: випадково попадаєш у їхню інтимну зону, і можеш розраховувати на несподіваний бонус у переговорах. Але якийсь глибокий внутрішній голос наполегливо повторював йому, що перед ним не стільки дама, скільки жінка-партія, жінка-гасло. У таких особах навіть непристойно бачити жінку, це може їх образити, як натяк на слабкість статі. Таких войовниць пропонується звеличувати до абсолюту, розвішуючи яскраві плакати з їхніми мужніми обличчями й категоричними закликами.
Ганна Георгіївна сама вивела його із замішання, різко, по- чоловічому подавши руку для зовсім не вишуканого потиску. Олексій Сергійович обережно й трохи зніяковіло прийняв її долоню, подавшись тілом уперед і зробивши незграбний, а може навіть комічний уклін головою. Її долоня була гарячою, хоча й, на здивування Олексія Сергійовича, по-жіночому м’якою. Але потиск виявився міцним і відвертим. Чіпким, як класифікував його розвідник для себе. Дарма він старався докладати якнайменше сили, побоюючись тендітних пальчиків. Від неї пахло дорогими парфумами, і це не суперечило її образу, викликало дивні асоціації. Вона нітрохи не бентежилася такою неприродною для себе й оточення роллю, імовірно, давно звикла до неї. Ні, це був її козир, її перевага, осінило раптом Олексія Сергійовича. Він мимоволі згадав фразу, недавно зронену в бесіді з одним українським політологом. «Жінка, входячи в політику, залишає свою стать перед входом». Як же це точно сказано. З її партійним товаришем Олексій Сергійович обмінявся мовчазним, досить холодним рукостисканням, заглянувши в його вицвілі від часу й партійної боротьби сірі вовчі очі.
Невдовзі вони опинилися втрьох у закритій переговірній кімнаті, де навіть рясно виставлені квіти поникли від браку денного світла й здавались збентеженими. Іскристі плафони з маленькими лампочками силкувалися заповнити цей недолік неймовірно яскравим світінням, але воно було надто холодним, як кристали льоду де-небудь за Полярним колом. Замість природної прохолоди заміської будівлі на Олексія Сергійовича осоружним драконом із глибини приміщення дихав кондиціонер. Дивлячись на Ганну Георгіївну в прекрасно підібраному діловому бежевому костюмі, що був їй до лиця, й на стриманий блиск, Олексій Сергійович подумав, що навряд чи цей стильний гардероб був куплений на базарі «Оболонь», як вона безсоромно повідомляла про себе журналістам. І все-таки, як вона помітно відрізняється від тих відеообразів, які він напередодні вивчав у Москві! Який час немилостивий до всіх, то до жінок-політиків особливо. Вона змарніла, обрезкла, потовстішала й стала злішою. Злість її була тепер непоправною, як важке ревіння втомленого мотора, ще кілька років тому ледь чутного. Тепер уже виразно стало проступати подвійне підборіддя, що, напевно, дратувало її під час ненависних зустрічей із дзеркалом. Під очима появилися темні, перламутрові кола, які тепер уже не зникають і після масажу з макіяжем. Але найбільше Олексія Сергійовича вразили глибокі борозни зморщок на шиї – от чому на досліджуваних фотографіях він часто бачив її з елегантно зав’язаною навколо шиї строкатою хусточкою. Але одне залишалося незмінним – все ті ж войовничо підняті брови, що роблять її подібною на бульдога, що старіє, але все ще сильний і авторитетний, готовий у будь-який момент учепитися в горлянку кривдникові або просто

читати