Завантажити

хвиля блаженного спокою.



Розділ другий
(Київ, травень 2006 року)
1
Аліна Костянтинівна Трегубова являла собою класичний тип російської жінки, що володіє феноменальним, споконвічним слов’янським діапазоном світосприймання. Вона була здатна стати й витонченою красунею, що вражає чоловіків сакральною, майже чернечою покірністю, і агресивно-діяльним менеджером із завидною проникливістю у справу. Причому володіла рідкісним чуттям доречності місця й часу зміни своїх незліченних, багатогранних образів. У ту пору, коли Олексієві Сергійовичу випало працювати з Аліною Костянтинівною, їй минуло тридцять сім – вік, у якому жінка вже часто позначена печаттю мудрості, а сучасні технології дозволяють їй мати шикарний вигляд. Аліна Костянтинівна, крім того, могла дивувати оригінальністю мислення й непідкупною натхненністю – тими якостями, які привабливу жінку роблять богинею. Миловидна, з круглим російським обличчям, що знає руки професійного косметолога, вона носила поверх суконь чи костюмів або плаття ділового покрою стильні, схожі на мантії тканини. Вони покликані були приховувати за витонченими драпіруваннями її вже дещо відвислі сідниці. Прикрі тілесні зміни, втім, нітрохи не отруювали їй життя, а смак до балахонистих, як часом говорять у Росії, одежин цілком можна було зарахувати до її численних талантів. Вона усе ще мала успіх у чоловіків і вважалась авторитетним працівником у команді, встигала подорожувати мальовничими коточками утомленої від настирливих людей планети, любила поласувати вишуканими стравами японської кухні в недешевих рестороанах. Але й це не все. Вона досить спритно управлялася з переплануванням більш ніж пристойної квартири в Москві і ремонтом недавно придбаного будиночка в Підмосков’ї, що підтверджувало її стійке місце на вершинах життя. І навіть видала цікаву книжечку про допомогу в організації успішних виборів. Одне слово, не тільки вважалась, а й була успішною жінкою, що цілком добре почувається у неспокійному новому тисячоріччі. Єдиним її клопотом була дочка від давно розлученого з нею бізнесмена. Щедро обласкана з двох сторін батьками, які не спілкуються між собою, рано навчившись грати на бажанні кожного з них добитись любові дитини, до вісімнадцяти років дівчинка являла собою химерну, схильну до непередбачуваних витівок особу. Непомітно для постійно зайнятої матері вона втяглася в сумнівну компанію, рано засмакувавши алкогольних напоїв і небезпечних гострих відчуттів. Це колись оксамитове створіння перетворювалося в нестримного вампіра, що самопожирається й одночасно ссе кров з артерій навколишніх. Для матері дівчинка стала незагойною виразкою, до якої щоразу поверталися думки, коли не були заповнені роботою.
Аліна Костянтинівна з жахом думала про нову пристрасть дочки: та, як недавно з’ясувалося, обожнювала темношкірих хлопців. Цей глибокий біль Аліна Костянтинівна приховувала від усього світу, як могла; то був виклик долі їй як матері і як успішно реалізованій жінці. І не раз їй доводилося кидати роботу в Києві й, відпросившись на день, летіти в більшу гучну столицю, щоб витягти заблудлу відступницю з чергової заплутаної мегаполісної історії.
Олексій Сергійович був добре поінформований про подробиці життя Трегубової, що, звичайно ж, полегшувало йому спілкування. Але не знав, коли і як Аліна Костянтинівна стала для таємної служби «своєю». Він поняття не мав, чи вплинули на її прихильність до відомства його неосяжні можливості, які можна було використати у залагодженні конфліктів з її дорослою дитиною, а на вибір колег – її унікальна здатність втиснутися до складу команди іміджмейкерів одного з відомих українських політиків. Він не знав навіть, чи є Аліна Костянтинівна офіцером розвідки, чи своєю працею на ГРУ зобов’язана офіційною підпискою або взагалі використається наосліп епізодичною домовленістю про виконання послуг для малозрозумілої державної організації. Природно, на вигідних фінансових умовах. Останнє здавалося йому найбільш імовірним, хоча помилитися тут можна було дуже легко, адже йшлося про привабливу манірну даму. Взагалі, Олексій Сергійович тільки одну жінку на всьому світі вважав непідступною – свою дружину. Отже, як буває в таких випадках, Артеменко знав про пані Трегубову рівно стільки, скільки йому належало в цьому конкретному випадку. Втім, для нього було достатньо, що український політик, який перебував у зоні прямих інтересів відомства, виявився досяжним завдяки сприянню не позбавленої шарму Аліни Костянтинівни. Він одержав завдання конвертувати недовіру цього політика до НАТО в ряд колоритних заяв на престижних українських телеканалах і максимально розтрубити про них у російських засобах масової інформації. Фактично йшлося про велику інформаційну операцію на добре виробленому ґрунті. Протидія вступу України в цей військово-політичний блок тепер уже була розгорнута по всьому фронту, – Артеменко відчував це по наростанню хвилі активності політиків, чиновників, політологів, академічних учених. Те, що його діяльність в Україні вступила в

читати