Завантажити

неважко.
До речі, компромат на мене люди теж одержали! За день після провалів перших же бойових операцій на сьомій Альдебарана знайшли невідомо ким підбитий одномісний корабель. Поруч лежав труп дарка з пропаленою променеметом діркою в грудях. Небiжчик стискав у руці диктофон із записом. Проте ніякої сенсації запис не викликав: від самого початку я й не думав нічого приховувати від контррозвідки. Коли ж мене привезли на місце події, я впізнав у вбитому мерзотника, який допитував мене.
Далі відбувся суд. Жоден з нас навіть не збирався заперечувати свою провину. Всі колабораціоністи були морально знищені ще тоді, коли за вказівками дарків підривали вантажні й пасажирські кораблі. Відтоді жоден не здатен був чинити опір будь-якій зовнішній силі.
Проте всі ми боялися ганьби, і декого це пригнічувало настільки, що вони намагалися накласти на себе руки. Осiб з десять ледь не зробили цього під час арешту, двоє зуміли перерізати собі вени, вже перебуваючи під вартою. І лікарям довелося таки попотіти, аби ніхто не помер передчасно. Не вдалося також повністю запобігти й спробам зовнішніх замахів. Мене самого одного разу поранили перед самими дверима суду. А втім, про це я вже казав, не хочу повторюватись. Тут лікарям теж довелося попотіти.
Взагалі війна з дарками сколихнула у людських душах такі глибинні темні інстинкти, про які у нашому світлому боголюбивому світі нiхто вже навiть гадки не мав. Я часто розмірковую над цим. Взяти хоча б арешт. Скажіть будь ласка, хто з нас міг би хоч помислити про втечу?!. Хто спробував би зробити це?! І яким чином? І з якої речі? І головне: куди ми могли б втекти?! Мiж тим, нас ретельно охороняли…
Просто спрацював найдавніший інстинкт: спіймав дикого звіра — до клітки його! Схопив зрадника — у в'язницю, яка є не що інше, як олюднена клітка. До речі, нещодавно промайнуло повідомлення: десь на Землі відроджений один із класичних зоопарків. З клітками.
І от сидиш, бувало, під вартою і думаєш: Господи, що ж це коїться таке?! Чи не одержали дарки над нами якоїсь моральної перемоги? Чи не головний це підсумок війни, якого ніхто не помічає? Адже вперше після кількох віків янгольської чистоти й лагідності люди засуджують на смерть людей. Боже мій!
Люди — людей…
Чи дякувати за це суддям? Адже якщо чесно, всі ми раділи такому вироку. Ніхто не бажав жити після того, що сталося.
Особливо я.
І що найсумніше і найсмішніше — саме мене залишили жити! Все сталося завдяки проклятому адвокату. Я мовчав про найголовнiше, говорив тільки, яким жорстоким ударом стала для мене звістка про те, що Паола з дітьми летіла на «Ґолден Глорії». Я непідробно плакав просто в залі засідань і так само непідробно присягався, що смерть для мене була б милішою від заслання, вголос висловлював жаль з того приводу, що смертна кара скасована і таке інше. Приблизно в тому ж дусі виступали три чверті екс-агентів. Решта мовчки відсиджувалась на лаві підсудних, однак, теж не намагаючись захистити себе.
Але ось виступив прокурор з вимогою смертної кари для всіх колабораціоністів. Як виняток… При цьому він послався на рекомендацію Моралізатора, засновану на вірші із Второзаконня «…і так знищи зло з середовища свого». Варто зазначити, після заяви всі ми полегшено зітхнули, лише у трьох наймолодших заблищали очі: все ж таки їм хотілося ще пожити. Зате я щиро зрадів. Без моїх рідних мені нема чого затримуватися на цьому світі! Крім того, я кілька разів подовгу розмовляв з братом священником, який цілком заспокоїв мене: якщо я щиро розкаявся у скоєному, Господь простив мене і без сумніву відправить у рай до Паоли та дітей.
Взагалі, всі були рівною мірою задоволені: і підсудні, й публіка (особлива ті, чиїх близьких ми розстріляли), і судді. Потiм виступили полонені, які вижили на уранових копальнях. На цих калiк і справді моторошно було дивитися, мій дарк щодо цього не перебільшував. Прокурор же додав, що не всі, мовляв, погодилися працювати на ворога, i знову зачитав щось із тлумачень Моралізатора.
Далі суд заслухав захист. Тiльки уявіть, незважаючи на всі старання адвокатів, Моралізатор не погодився з жодним аргументом! Ні надто юний вік, ні недосвідченість, душевний стан, ні процедура допиту з погрозами — ніщо не змогло змусити комп'ютер хоч трохи пом'якшити вирок бодай для одного підсудного. Моралізатор твердо наполягав на своєму (якщо для бездушної, а вiдтак максимально об'єктивної машини існує хоч щось своє!): порушення найважливiших бiблiйних заповідей — не вбий і люби ближнього свого — це сутнiсть вчинку кожного колабораціоніста, тобто, то є безсумнівне зло; зло ж слід винищити, старанно викорiнити, i якщо цього не зробити одразу, воно знову відродиться серед людей, а таке відродження стане новiтнiм гріхопадінням.
Відверто кажучи, процедура всіх якось втомила. Справді, що ж тут випитувати, що з'ясовувати, над чим ламати голову, коли й без того все зрозуміло?! Тим паче, ніякої сенсації не обіцяло звернення до Моралізатора щодо мене. Справді, що принципово могло статися під час розгляду

читати