Завантажити

працювати на ворогів людства, я ж на ділі доведу це…
— Але це не все, — спокійно вів далі дарк. — Було б непробачною безглуздістю з нашого боку покладатися тiльки на слова агентів. Ми вимагаємо від кожного, крім згоди, також конкретної справи.
Мене аж потом пройняло (незважаючи на те, що за останні тридцять годин я дедалі гостріше відчував брак рідини в організмі). От покидьок! Невже щось промайнуло у моїх очах, і він вирішив «підкрутити гайки»?!
— Тільки не вважайте, будь ласка, що ми якось особливо виділяємо вас з решти колаборацiонiстiв, — немовби читаючи мої думки, швидко проказав дарк. — Це стандартний захiд контролю, не більше. Якби не було його, будь-хто із завербованих нами людей вже давно б утік назад і провалив свою частину агентурної мережі.
— Отже… ця мережа вже існує? — якось ненароком поцікавився я. Дарк одразу ж оглянув мене з голови до ніг своїм надзвичайно неприємним поглядом. Проте коли я все ж вирішив подивитись йому прямо в очі, в них не було нічого, крім пустопорожніх веселощів. Немовби величезний бархан розчахнув піщану пащу й зареготав, а звідти вирвався шалений смерч і понісся з шаленою швидкістю, сіючи навкруги смерть і руйнування.
— Цілком вiрно, така мережа майже iснує, бракує лише двох-трьох ланок… I ви посядете в ній належне мiсце, запевняю Вас, Демiне.
Дарк щось замовчував. Він явно боявся прохопитися і торкнутися чогось жахливого. Щодо цього я недовго залишався у невіданні, бо дарк одразу ж додав:
— Так от, Деміне, за додаткову стандартну міру впливу ми пропонуємо вам знищити деяку кількість ваших співвітчизників. Скажімо, підірвати кілька ваших кораблів. Згода?
Отакої! А я думав, чого це він не заховав диктофон…
Отже, вони пропонують завербованим знищувати мiжзорянi кораблі. І хто б міг уявити!..
Але ні, уявити якраз можна! Я згадав знайдену Сплінтом у бiблiотецi давню книжку про вулкан, що пірнає. Фактично мені запропонували те ж саме: рушницю з найпотужнішим зарядом у руки, навколо ноги — міцна волосінь, поруч дресировані акули, просто по курсу — корабель з людьми. Крок назад або вбік — і ти небiжчик. Підірвеш корабель — теж покійник, тільки не фізичний, а моральний. Тому що зрадиш своїх. І якщо тебе напевно помилують за повідомлену про ворога інформацію, то за людей, що загинули, можуть і судити. А це непереборна стіна відчуження з боку одноплемінників і вірне довічне заслання.
Дарк почав бубонiти щось про майбутню подяку за надані «послуги» після їх, дарків, перемоги над людством, проте я не чув його. Природно, він брехав. Тому що зрадник — він і є зрадник. І залишиться таким хоч на Тау Кита, хоч на Гаммі Оріона. Якщо він зрадив своїх, то чи не охочіше зрадить і нових хазяїв? Чого ж із ним панькатися?! Розстріляти його, ще й поперед інших…
Але слiдом за цим я згадав вкрай безглузді, дурні слова, які сказав мені Сплінт під час нашої суперечки щодо його реферату: «Я би пишався тобою, тату…»
Що ж це виходить?! Над чим я б'юся, над чим мучуся?! Фактично, в моїх руках доля цілої цивілізації! І вибираю я не між продовженням звичного життя, вічною ганьбою або жахливою каторгою для себе одного, а між існуванням і неіснування людства. І тут мій хлопчик, схоже, має рацiю: що таке кілька сотень життів, нехай навіть тисяча, порівняно з усією цивілізацією! Це навіть не крапля в морі.
І якщо відмовлюсь я, котрий наперед вже вирішив викласти все контррозвідці, хіба не знайдеться на моє місце інший, але менш рішучий бідолаха? Тоді дуже ймовірно, що агентурна мережа не буде розкрита! А це означає можливу поразку у війні. Суцільне поневолення або навіть знищення всіх! Усіх!!!
Була тут ще одна неабияка обставина. За останні сто двадцять років серед людей взагалі нікого не вбили (сутички з дарками, що виникли порівняно нещодавно, до вбивств ніхто й не думав прирівнювати, ясна річ). І ось мені пропонували здійснити таке. Та я з молоком матері, можна сказати, увібрав біблійне «не убий!» Мені гидка була сама думка про те, що я власноруч маю обірвати безцінні, священні життя істот розумних, культурних і гуманних, в усьому схожих на мене, а можливо, навiть кращих за мене.
— Бачу, ви все ще вагаєтеся, — донісся до мого слуху голос дарка. Я стрепенувся і підвів на нього очі, намагаючися всім своїм виглядом виразити шанобливу увагу, яка годилась для цієї ситуації.
— Ось так краще, — холодно сказав дарк. — А щоб остаточно схилити вас до співробітництва, скажу, не приховуючи, — вам призначене найвище становище, Деміне. Найкраще, яке можливе для наших сподвижників. Тести довели, що ви маєте потенціал, який дає змогу очолити всю нашу агентурну мережу. Уявіть же, якою великою буде наша подяка вам після перемоги!
Я мало не скочив від несподіванки, i дарк знову холодно посміхнувся, спостерігаючи за моєю реакцією.
Отакої! Вже не знаю, як вони складали свої тести, за якими критеріями і що виявили, тільки я ніколи не помічав у собі нічого такого, що відповідало б терміну «шпигун», який став тепер цілком книжковим. Я просто не уявляв себе тим, хто

читати