Електронна бібліотека/Проза

СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
Завантажити
« 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

миттєве, а дуже виважене рішення… — вона тремтить, червоніє й блідне поперемінно. — Горе так зближує…
О Господи! Лише цього бракувало.
— Я хочу взяти з вами шлюб.
— Ні.
— Але ви так потребуєте духовної підтримки..
— Ні!
Я повертаюся і щодуху мчу в під'їзд.
— Родина так багато значила для вас? Справді?
— Так, так-так!!! Дайте мені спокій!
Проте слідом за мною котиться її останній вигук: «Тим більше потребуєте! І я радилася з Моралізатором…»
Я зачиняю двері квартири, з розгону кидаюся на диван. Тремтячими руками виймаю з нагрудної кишені обтріпану, не раз просяклу потом голограму нашої сім'ї. Точніше, дружини і дітей, оскільки своє зображення я старанно відірвав, доки сидів у камері. Такому брудному вилупку, як я, не місце поруч із ними, моїми дорогими чистими янголами!
Один, назавжди один, поки живий. Проклятий людьми i незрозумiлий нiким у свiтi.
А вони мовчки посміхаються мені: Паола, молодшенькі і звичайно ж Сплінт. І завжди посміхатимуться, поки я не зустрінусь з ними в раю. Я їх зрадив, вони мене — ніколи.
Господи, але навіщо Ти залишив мене живим?! Мене, самотнього й божевільного?! Як приклад для тих, хто живе? Чи щоб вислуховувати зізнання рiзних психопаток? З Моралізатором вона, бачте, радилася! Дурепа…
«Не роби собі Моралізатора… Не вклоняйся йому й не служи йому, бо я, Господь, Бог твій, Бог ревнитель, який карає дітей за провину батьків…»
Не залишилося в мене дітей! І після мене не залишиться також. Лише ваші душі, дорогі мої, навіки зі мною, і Господь. А я давно вже ніщо. Порожнє мiсце, спалене розрядом плазми. Привид. Фантом.
Все в очах каламутніє, подвоюється, потроюється, подрібнюється на тисячу шматків, поки я не розумію, що виною цьому — сльози, які рясно котяться з очей по щоках. Через них я не бачу голограми. Не бачу рідних і близьких. Розділений, назавжди розділений простором і часом, енним виміром.
Не міг я бачити, як вони гинули у вакуумі! Вони були в хвостовій частині «Ґолден Глорії», яка пішла за межі гіперпросторового коридору. Можливо, якраз там вони вижили…
Або саме в непідвладному людині енному вимірі лежить божествений рай?
Втiм, яка різниця… Звідси вони зникли, а я залишився тут! Так навіщо ж, Господи?
Бути повчальним прикладом?
Чи не бути?!
Або ж стерти на порох Моралізатора і, розчинивши у воді, давати пити людям? Знищити цього бездушного ідола в ім'я Бога Живого, про якого інші… забули!
А втім, не знаю, не знаю… Нічого не знаю.
21.2—13.3.1994 рр., Київ
1 Dark (англ.) — темний, похмурий (прим.авт.).
---------------

------------------------------------------------------------

---------------

------------------------------------------------------------

« 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12


Партнери