Завантажити

їх там немає! Голову готовий був покласти на плаху!
Це було якесь божевілля, чесне слово. Зате мені одразу ж полегшало, і я знову уявив себе жертвою в ім'я долі людства. Просто обставини вимагали, аби я здійснив масове вбивство, розсекретив усю ворожу агентуру і з гордо піднятою головою відправився на заслання, щоби померти там. Ба навiть на плаху. Моя ж родина житиме й надалі, оточена пошаною і повагою. Паола, Сплінт, Мук і крихітка Дорі…
Ну, чи не справжнє божевілля?!
— Чом ви смієтесь? — запитав тим часом дарк.
Я з найсерйознішим виглядом відкашлявся й сказав перше, що спало на думку:
— Просто прийняв рішення, і все. Де там той корабель? Та розкажіть, як поцілити.
Дивна річ: дарк лагідно поплескав мене по плечу! Ніколи не думав, що ці істоти здатні бодай на найменші прояви будь-яких теплих почуттів.
— Не хвилюйтеся, Деміне, наводити вам не доведеться. Ви лише натисніть гашетку, — тут передi мною просто з підлоги висунувся важіль із кнопкою на верхівці. Дарк поклав на рукоятку важеля мою правицю та пристібнув спеціальним зажимом. Одразу ж я відчув, що мою голову також зафіксували захватами.
— Вибачте за необхідні міри перестороги, Демiне. Якщо за п'ять секунд після моєї команди ви не натиснете гашетку, вам відстрелять голову, як я обіцяв. Все робиться автоматично, — спокійно вів далі дарк, — натиснете гашетку — вимкнете променемет, не натиснете — прощавайте назавжди. І руку з рукоятки ви не заберете.
Рукоятка була теплою, гладенькою і надзвичайно зручною. Мені й справді закортiло натиснути кнопку… і я натис.
— Не зараз, трохи пізніше, — так само лагідно мовив дарк. — «Ґолден Глорія» ось-ось з'явиться. Запам'ятайте, вам неодмінно треба натиснути, інакше…
На мить приміщення, в якому ми перебували, осяяло мертвотно-синє світло, і трохи праворуч від мого обличчя виникло довгасте чорне табло.
— «Ґолден Глорія», — видихнув дарк. Стіна переді мною перетворилася на подобу екрану, виникло зображення трубоподібного тунелю з сірувато-зеленими рухливими стінами. Стіни сходилися до центру екрана, в цій точці дуже швидко набирало сили яскраво-біле світіння. Це й був гіперпросторовий коридор (варто сказати, у фільмах режисери зображують його набагато красивішим, ніж він є насправді), по якому зустрічним курсом йшла «Ґолден Глорія».
Світіння розпалося на три плями, одна з яких була більшою за дві інші. Так і є: сподіваючись на ту обставину, що дарки не нападають двічі в одному районі, командир лайнера викликав конвой лише з двох винищувачів. Кретин!..
— Готуйтесь, — скомандував дарк.
Винищувачі-конвоїри ввімкнули форсаж, «Глорія» ж спробувала стишити хід, тому що тепер дві плямки навпаки стали яскравішими за третю. Ясна річ, лайнеру краще було б розвернутись і рухатися назад, проте коридор був завузький для такого маневру. Перетинати ж стіни, що ворушились, небезпечно: судно могло втягнути у Бо'зна який вимір, з якого немає вороття.
Все це я зрозумів інтуїтивно, тому що насправді не мав ніякого уявлення про тактику бою в гіперпросторовому коридорі. І взагалі набагато пізніше збагнув, що бачити в космосі насправді нічого неможна, бо там темно. Зображення на стіні-екрані створювалось локаторами.
А поки що ясно було лише одне: конвой обігнав «Глорію» і зараз почне перестрілку з нами. По кутках і краях екрану одразу ж виникли контури винищувачів дарків, і все його поле перекреслили яскраві віяла променів. Я не встигав стежити, як розгортається сутичка, оскільки на табло перед моїм обличчям замиготіли п'ять лиховісно-червоних вогників, і дарк ревонув:
— Вогонь!!!
Я второпав, що червоні лампочки відраховують відведені мені секунди. Коли найлівіша з них згасла, я міцно натиснув рукоятку важеля.
«Ґолден Глорія» все-таки не змогла загальмувати, i тепер її було видно досить виразно (я побачив навіть коротенькі факели гальмівних двигунів). Це було насправді струнке і красиве судно…
Згасла друга лампочка.
Один із винищувачів конвою миттю луснув, немов повітряна кулька, розбризкуючи навколо себе хмару вогню й іскор. А це значить… що й мої так само розлетяться!!!
Згасла третя лампочка.
Господи! Тепер я абсолютно точно знав: Паола і діти на кораблі. О жах!
Спалахнули одразу ж два кути екрану: це вибухнули разом два винищувачі дарків. Боже, чом ескорт землян не поцiлить у корабель, на якому перебуваю я?! Тодi б увесь цей жах миттю скiнчився…
Дивна річ: у фільмах при показі сцен космічної війни всі вибухи неодмінно озвучуються. Чому? Насправді ж усе відбувається абсолютно безшумно. Адже в космосі немає атмосфери, отже, не може бути й звуку.
Згасла четверта лампочка!!!
Зображення «Ґолден Глорії» зайняло вже півекрану, проте його заступило обличчя Сплінта. Мій хлопчик сказав: «Врятуй усіх, тату. Адже ти можеш врятувати. А я пишатимусь тобою».
І я до болю в пальцях натиснув кнопку на рукоятці важеля.
Останній вогник так і залишився горіти на табло.
Все довкола струсонулось, від верхньої частини екрану до центра простягся сліпучий жмут променів.

читати