Електронна бібліотека/Проза
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
вчинка головного екс-агента, який убив людей більше, ніж будь-який iнший зрадник людства…
Проте тут якраз і трапилося те саме несподіване, що засоби інформації обговорюють i досі. Розумник-адвокат не полінувався запросити довідку про купівлю моєю сім'єю квитків на сьому Альдебарана. А в довідці було чітко вказане ім'я покупця: Демін Валявський.
— Отже, підсудний, це ви купували квитки для всієї родини?
— Так. А що ж тут дивного?
— Отже, ви наперед знали, що ваша сім'я летiтиме на тому кораблі, який дарки запропонували вам знищити?..
Я відчув, як підлога хитається піді мною. Клятий юрист про все здогадався! Брехати я не навчений, більше того — зовсім не вмію. І ніколи не збирався порушувати заповідь про заборону лжесвідоцтва. Довелося в усьому зізнатися.
— Чого ж ви в такому разі стріляли? Чи ви бажали позбутися близьких? — не втримався від каверзного запитання головний суддя. Я обвів поглядом завмерлий в очікуванні моєї відповіді зал. Ніхто нічого не розумів, відверто не розумів! Ні судді, ні прокурор, ні адвокат, ні інші підсудні, ані публіка. Мені здалося навіть, що камери трансляторів новин також здивовано витріщилися на мене своїми опуклими об'єктивами.
І тут мене наче прорвало! Я спробував викласти їм усе. Я впав у справжню істерику. Я кричав. Я називав усіх їх, усіх людей взагалі різними найдошкульнішими прізвиськами за нездатність зрозуміти простий та очевидний факт: без такої жертви з мого боку виявити агентурну мережу дарків у найкоротші строки було б немислимо. Виграти війну було б неможливо! Що на відміну від усіх я чітко уявляв це з самого початку, а вони всі не уявляють навiть тепер. І що діяв я лише виходячи з цих міркувань… Що на відміну від інших я вбивав не безглуздо, що викупив людство не просто ціною існування абстрактних чужих душ, а ціною життя близьких… Що не можу тепер жити, і нехай мене швидше позбавлять страждань будь-яким чином, який визнають за потрібне…
Коли ж я отямився від нападу божевілля, з відвертим здивуванням помітив, що сиджу в знайомій «одиночці». Виявляється, суддів настільки шокувала моя відвертість, що вони змушені були на добу перервати засідання, аби обговорити додаткову інформацію. Це повідомлення похмурого чергового не викликало в мене бодай найменшого захоплення. Я не міг дочекатися, коли вже мене врешті-решт стратять, і наймізерніше зволікання цiєї жаданої події, найменша її затримка викликала таке саме роздратування, як ниючий зубний біль.
Звідки ж мені було знати, що мене взагалі не стратять! Опинившися наступного дня в залі засідань, я майже фізично відчув стіну відчуження, якою був віднині відділений від кожної людини. Навіть колабораціоністи, товариші по нещастю мене не розуміли, тому що одна річ убити чужу для тебе людину і зовсім інша — близького, а не просто ближнього. Відчуження ще більше посилило колишню тугу за смертю…
І треба ж! Адвокат проконсультувався з Моралізатором, і той, проаналізувавши історії принесення в жертву Авраамом Ісаака й особливо — Ієффаєм власної дочки знайшов, що мотиви мого вчинку повнiстю збiгаються з мотивами послуху праотця та ізраїльського судді. І на цій підставі раптом почав вихваляти мій вчинок і порекомендував виправдати мене.
І мене таки виправдали! Єдиного! Не знаю, правда, чи зміг би хтось вигадати для мене жахливіше покарання… Окрiм того, вiдтепер мене вихваляли публічно, розписували мої чесноти в усіх випусках новин із залу суду. І продовжують робити це в спеціальних програмах. Хоча, що найцікавіше, стіну відчуження я відчуваю й досі. Мене, як і тодi, у залi суду, не розуміють…
Але, незважаючи на це, вголос звеличують до небес.
І от тепер я сиджу в особливій ложі, спеціально для мене влаштованій на південній трибуні стадіону й озираю приготованi знаряддя вбивства. Вже майже полудень, яскраве сонце нестерпно пече потилицю, просто обсмажує її… Господи, всюди одне й те саме! Хіба ж прожектор у дарків не випромiнював такого ж гарячого сяйва? Тільки світив в обличчя, а не в спину. І хіба не був таким же нестерпним вогонь, який спалював живцем наші жертви…
Тисяча сто десять чоловікiв вже зайняли уготовані для них місця. Всі вони згодні зі смертним вироком, який зараз монотонно ллється з динаміків, заповнює чашу стадіона, закручується зворотною воронкою й лине в піднебесся, немовби намагаючись потягти за собою душі засуджених, котрі, Бог знає як, утримуються поки в тілах. Свою згоду з вироком усi висловили ще в залі суду. Кожний. Один лише я протестував проти життя, але мій протест був відхилений… А приреченi до страти, а не до життя не протестували! Хоч могутні легіонери зараз тягли деяких під пахви. Але це не тому, що екс-агенти чинили опір. Просто у них не залишилося сил, щоби йти. Ноги підломлювались.
I зараз я бачу, що о-он той молоденький хлопчина з рядових агентів ледве стоїть. Здається, ще мить, і він завчасно впаде з лави і заб'ється в зашморгу. Так би й було вже, якби не спеціальний підколінник, який тримав ноги рівними. Пам'ятаю, в залі засідань юнак тихенько плакав,
Останні події
- 28.11.2024|14:49Видавництво Старого Лева спільно з Talents for Ukraine запускають серію подій "Читати. Говорити"
- 27.11.2024|12:11"Книгарня "Є" відновлює тури для письменників: дебютні авторки-фантастки вирушають у подорож Україною
- 21.11.2024|18:39Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
- 19.11.2024|10:42Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
- 19.11.2024|10:38Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
- 11.11.2024|19:2715 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
- 11.11.2024|19:20Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 11.11.2024|11:21“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
- 09.11.2024|16:29«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
- 09.11.2024|16:23Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії