
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
звучить цей прісно-правильний голос нелюба, і якоїсь безмежної ночі тобі шалено захочеться зірватися зі шлюбного ложа і йти, йти, йти, наосліп і навмання, шукаючи свого коханого Максима…
Напевне, тобі викінчено байдуже – є я на світі чи немає мене, люблю я тебе чи не люблю, бо ти ніколи про мене не згадуєш, лише у глибоких снах, раз на кілька років, приходить до твого ліжка напівзабута fata morgana.
…Одного разу, коли ти уже матимеш сина і промине кілька літ твого відносно щасливого і безбідного життя, тобі насняться власні передродові перейми і зневоднення, болі, які ріжуть, рвуть, колять і душать водночас. І твоя дитина не може через відсутність довколоплідних вод появитися на світ. Тобі роблять кесарів розтин, ти божеволієш від болю і народжуєш…дорослого Максима, який одразу повідомляє тобі, що є батьком твого малолітнього хлопчика. Тобі страшно за власні чресла, що є вмістилищем нелюдського інцесту, ти викрикуєш у післяродильних мареннях рядки з власних, давнозабутих, та Максимових віршів, здається, що тебе проклинає, тобою гордує і гидує весь світ. Твоє обличчя, спотворене мукою протиприроднього народження, вкривається плювками перехожих, що насильно вриваються у заміську герметичну родильню. Тебе починають кусати і товкти по голові і животі якісь незнайомці у масках кольору хворої крові.
Ти кричиш так сильно, що твій підстаркуватий чоловік-бізнесмен нажахано зривається з ліжка і довго, майже до третіх півнів, шепоче ласкаві і ніжні слова, витираючи твій лоб від реактивного крижаного поту…
Я намагався забути тебе у берлінському вояжеві, розчинитися у ненатлому лоні Кульжан, втопитися у водці і шнапсі, розширити онтологічну зацикленість. Але до біса ці холодні книжкові слова, ці засушені кальки живої пристрасті…
Що ж, ти перемогла, Маріє, якщо твоя перемога через багато років не стане пірровою. Я знайшов і одразу втратив тебе посеред жорстокої власним пофіґізмом юрби, що завжди була найстрашнішим нищителем білих ворон. Ти – дочка і дружина добропорядних. Ваше плем’я ненавидить таких, як я, рештками млявої інтуїції відчуваючи їхню інакшість. Кожна птиця знає свого Гриця, але поетам за життя ніколи не було відведено “пристойних” місць у хиткій ієрархічній суспільній драбині. Навпаки, вони завжди були – на щастя для них! – свідомо чи напівсвідомо погорджувані халіфами на годину. У найкращому разі їм пропонувалася роль двірцевого блазня. А хіба блазень може страждати, і хіба можуть текти його гримованим обличчям справжні, а не театральні сльози?
Але що тобі, Максиме, до всіх абстрактних розумувань про роль і місце поета і поезії в соціумі. Адже всі означники, лише набравши привабливої форми і трішечки людського тепла, моментально застигають у тотальному навколишньому морозильнику і робляться мертвими квітами.
Що тобі до цього некрологосного гербарію, коли ти не можеш дати ради власним прокиданням і засинанням, що починаються і закінчуються словом “Марія”. Неначе світ розділився для тебе на дві страхітливо-диспропорційні частини: з одного боку Марія і пов’язане з нею, з іншого – все, не дотичне до твоєї кралі.
Лише твоя бідна і поки що закинута поезія застрягла поміж цими нез’єднувальними диспропорціями і простягає тобі найдорожчі паперові руки: “Обійми мене, Максиме, адже я – твоя єдина незрадлива жінка. Пригорнися, лицарю абсурду, й усе забудь у моїх обіймах”. Вона попереджує про небезпеку зради: “А коли віддалишся від мене, то нудитимеш світом, неприкаяний і обездушений і – ніде та ні з ким – не знайдеш спокою”.
Ти не можеш дати ради власним прокиданням та засинанням, що починаються і закінчуються словом “Марія”, цей міраж переслідує тебе, наче boa constrictor.
…Ти йдеш з Марією, тримаючись за руки, жовтолистим і погожим осіннім парком. Ви кохаєтеся на мокрій наркотичній землі, що виділяє галюциногени. Ви опинились у місті, що функціонує за допомогою людей-невидимок. А ті, з плоті та крові, що заздрять, ненавидять і не читають віршів, покинули це місто, подароване лише вам. Марія затиснула під рукою якусь анатомічну енциклопедію, а ти, у приступі некерованої пристрасті, вкриваєш неприродньо-жагучими поцілунками, твореними синіми устами, і ту енциклопедію, і Маріїні руки, і повітря, яким вона дихає. Ти задихаєшся від щастя і здається, що зараз не витримаєш цього неконтрольованого напливу ніжності і втратиш свідомість. Ти кричиш…і відбивається ефірна луна глянцевим покинутим містом: “Марієчко! Я тебе люблю!” “Люб”, “лю”, “ю”… – відлунюють віковічні сумні дерева з обідраним листом.
І ти прокидаєшся, усвідомлюючи, що то лише мозок вкотре дарує тобі плетиво підступного міражу.
Іноді ти і справді виходив за хлібом і найелементарнішими продуктами. Твій раціон нагадує одноманітні нав’язливі стани параноїка: гречка і хліб, хліб і гречка. Кілька разів на вулиці тобі видавалося, що на зустріч іде Марія. Позавчора ти ледве не скрикнув від жаху, доганяючи молоду жінку. Марія?! Обличчя півалкоголічки, півбомжихи замість янгольського Маріїного
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus