Сенс життя враз пропав. Все пішло шкереберть. Він не труїться й вен не втинає. Бо до нього учора приходила Смерть. Смерть сказала, що смерті немає.

Пробач мене за мимовільну зраду, Для зради я і привід не давав, Як не давав собі хмільному раду, Коли нагнувся і поцілував Її коліна… Ночі і світанки Влили до вуст рожевої роси! І ти мене забути не проси – Я не лякливий слинявий коханець. Скоріше я невиліковний...

Немає нiчого хибнiшого, як ототожнювати iдею твору з думками автора. На жаль, читач i критика слабують на цю недоречну хворобу. Тут я якнайрiшучiше застерiгаюся проти цього поширеного забобону. "Гарний письменник користується не тiльки з власних думок, але й iз думок своїх добрих знайомих"...

(Казка) Давно, в дитячий любий вік, в далекім ріднім краю я чула казку. Чула раз, а й досі пам´ятаю. Мені її розповідав малий сільський хлопчина без тенденційної мети, бо він же був дитина. Ні, він розказував її з простотою святою (я, може, помилку роблю, що казку в рими строю). Ми з ним...

Великий гріх на серці я ношу. В.Стус Я винен, браття. Всі ми винні. Наш гріх судитимуть віки За беріїв, за Соловки, За чорні, зганьблені, злочинні Перегвалтовані роки, За куці істини нізчимні За те, що унтери причинні Нам кастрували язики, За довбані в катівнях ребра, За реабілітанські...

Кажуть, Бог усе бачить і прощає. Не знаю, чи заслуговую я на Його прощення. Хоча до біса те Боже прощення! Чи пробачать мені ті, кого вже немає поруч, ті, з ким поруч зараз мав би бути я? Здається, я знову бачу їх. В імлистому тумані, там, де ясніють височенні ворота, стоять їхні тіні,...

Позолочені дощі Скаляться Фальшивими Імператорами Обіцянок. Карбовані Скупі крихти Видзьобують Здичавілі Поля. Заводи Посміхаються Роздрібнено І розкрадено До цеглини. Діти освоюють Порнографічні ази Ще з дитсадків. Фаталісти Здирають Нержавіючі Пляшки З...

Нехай оминають мене світлофори, Обридливі, мов папарацці. Найлегше від смерті отримати фору І “Оскара” в трьох номінаціях. Зненацька, як цяцька, гульба гайдамацька Закрутить ґевала в окропі. Та погляд – як погад і усміх – як маска, І серце – не серце, а...