Скляні очі кам´яниць, над ними чола балконів, рійний, стрійний танець світла красок, тонів. О місто, місто, місто – гігантний заліза та бетону тин. О місто, місто, місто – задимлене в неба блакить алмазними зіницями вітрин. Очі скляні кам´яниць, над ними шильди,...

Не ваблять торжища, і оргія не надить, І марно точиться, немов солодкий плин, Музика в далечі. Серед суворих стін Німу розмову з ним суворий хтось провадить. Ще хвиля — підступом царицю пишну вкрадуть, І встануть вояки на поклик як один, З орлиним клекотом, — і в згарищах руїн Тіла...

Серце на часточки кришиш — Людям новітнє причастя... Чи ж хто зомліє від щастя, Прочитавши те, що ти пишеш!.. ... А може — все це омана, Казки ночей безсонних: І урочисті тони, Й кривава на серці рана. 1915

Я про тихi тiнi спiваю I про боязну в серцi гру На цих струнах я граю Доки їх не порву Про тихi тiнi спiваю я.

Надзвичайно Талановитий Поет був бідним, як і належиться справжньому талановитому поетові. Він самотиною мешкав на мансарді з похилою стелею і голубами, котрі будили Поета щоранку, наполегливо поцокуючи дзьобами в шибку єдиного вікна помешкання. Він тоді вставав і дивився на ранкове місто...

ПОЕТ МОВИТЬ: Вниз котиться мій віз. Пов´яли квіти, Літа на душу накладають пута. Вже не мені в нові світи летіти! Війну з життям програв я, любі діти! Cosa perduta!1 З яким же запалом я йшов до бою! Як рвалася вперед душа вітхнута! Горіло серце чистою любвою!.. І що ж здобув? Лишив що...