Липова Гілка для маленького лижника Коли Аліція стала на порозі лікарняної палати, то із жахом помітила, що Фридерик і Клаудія скидаються на два манекени, прибиті до ліжка невидимими цвяхами. Нині моя Міс Літа навіть до півфіналу не пройшла б, – співчутливо подумала Аліція і, всупереч...

Поки не вмру, не перестану Тебе шукати на землі І серце зоряного лану, Де Твої плинуть кораблі. Засклеплена в глухій яскині Моя бунтується душа — О, де те небо, де те синє, Що смертний біль її втіша? Дихни на неї, як в дитинстві, Що в землю з ненькою лягло, І не цурайсь мене — я...

Он хутір той у балці під горою, Що ще колись дитиною малою Його я знав. Тоді ще темний бір Нерушимий стояв; а панський двір, Як килим той, коло хоромів слався І, ввесь в квітках, здавалось, аж сміявся. Ніде кінця не бачилось ланам, Од жовтих скирд ломило землю там; На вільний степ, як хмара...

Покоїк і кухня, два вікна в партері, На вікнах з квітками вазонки, В покою два ліжка, підхилені двері, Над вікнами білі заслонки. На стінах годинник, п´ять-шість фотографій, Простенька комода під муром, Насеред покою стіл круглий, накритий І лампа на нім з абажуром. На кріслі при ньому...

Покололись роки на дрібні черепки І пірнули в глибинь. В них кохається вчений, Припадає до них, мов до вуст нареченій, Обдуває намул вікової ріки. Не кубушку він стулить із них, а епоху. І сарматка помчить із дитям на коні... Бо війна почалась за помірок гороху,– Від кубушки й мисок...

Шелестом полнится воздух И видно над нами Как пролетают толстые белые хлопья Кто называет Их облаками?Еще не поздно увидетьЯ открываю книгу на случайной странице Буквы взлетают и машут чертами своими И пестрым становится воздух Кто называетИх просто печатными знаками?Еще не поздно услышатьЯ...

1 А поле бою все чека І мріє крізь туман і віддаль. Господь не жалує віка, Щоб ось, блукавши, як сновида, Шукать шляху, і важить час, І пить гіркі й безсонні ночі, Й даремно підбирать ключа До літер тих сузір пророчих. 2 А поле бою нам все те ж — І заповітом, і докором — Ось...

Ой, на морі, на синьому, на камені, на білому Стоїть жона сива-сива, з нею коник – чорна грива. Лети, коню, як на крилах, там в степу Савур-Могила. Спитай в вітру, спитай в долі скільки ще у тому полі Упаде мойого болю, мого квіту молодого, Мого зерна золотого.   Максим усе...

Поле чорніє. Проходять хмари, Гаптують небо химерною грою. Пролісків перших блакитні отари.. Земле! як тепло нам із тобою! Глитає далеч. Річка синіє. Річка синіє, зітхає, сміється... Де вас подіти, зелені надії? Вас так багато — серце порветься!