Поезіє вседобра не мовчи через те що війна кричить, віршосяйні світи і всесвіти ваше небо не затулити, яке з тонких матерій в душі як вищість висотою з вічність, бо із метою всещастя ви – наступні всесвіття, і якби люди увірували у вірші добрі, і політика з економікою покладались...

В житті, мов на шляху, лиць сотні стрічаєш, Та в поспіху їх безучасно лишаєш. Часом лиш попадесь лице характерне, Що взір поневолі до себе приверне. Зирнеш, заговориш і стиснеш за руку — Найближча хвилина приносить розлуку. Та довго ще в тямці відтіль і відсіль Не раз визирає приязний...

Її не купиш цвітом провесен, Ані горлянкою, ні чином. Поезія — це діло совісне, Не грайся нею безпричинно. Така собі, не знає старості І на чолі не ставить дати, Із чорним попелом і паростю Стоїть одвічно біля хати. І не легкими переливами — Важкою кров’ю серце крушить, Сяйне...

Ми родили з тобою стiльки слiв, Що ними можна мiсяць заселити. Ми виснували стiльки, стiльки синiх снiв, На всiх плянетах нашi грають дiти. Ми всi з тобою обпливли моря, Усi затоки в тихоокеанi. Шакалом мiсяць з хмари визирав, Над головами марили лiяни. То ж ми робили в рижових полях, Нас...