Завантажити

на повні груди...

Заходить Васильков.

В а с и л ь к о в. Їду додому, — глядь, у тебе світло горить, от і завітав.
К р а в ц о в. Дякую, сідайте.
В а с и л ь к о в. (окинув поглядом кімнату). Так і живеш. Я ж тобі казав — купи хороші меблі, а то заходиш, як у пустку. Ввімкни світло, не люблю темряви.

Кравцов вмикає світло.

Що ти зараз робиш?
К р а в ц о в. Збирався лягати спати.
В а с и л ь к о в. І тобі спиться?
К р а в ц о в. Снотворного не вживаю.
В а с и л ь к о в. А я вживаю, і все одно не спиться.
К р а в ц о в. Лікуватися треба.
В а с и л ь к о в. Кравцов, ти прийшов на наш завод прямо з студентської лави, я поставив тебе в. о., а потім начальником цеху. Щорічно премії, орденом нагороджений... Не тому, звичайно, що я до тебе добре ставлюсь, а тому, що цех твій один з кращих. Я рідко в людях помиляюсь, як і не помилився в тобі. Пиво є?
К р а в ц о в. Немає. Коньяк є!
В а с и л ь к о в. Навіть не знав, що ти вживаєш спиртне...
К р а в ц о в. Зрідка.
В а с и л ь к о в. По п'ятдесят грамів коньяку до розмови...
К р а в ц о в. (дістав чарки, розливає коньяк). Досить лимона чи ковбаси нарізати?
В а с и л ь к о в. Обійдемось. (Бере чарку, випиває). Ти, Кравцов, прекрасний працівник. Мені стало легше, як ти з'явився на заводі...
К р а в ц о в. (випив чарку). Ви мене так розхвалюєте, товаришу Васильков, ніби збираєтеся звільнити з роботи.
В а с и л ь к о в. (трохи розгубився). Я просто висловлюю свої думки. На чому ми зупинились?
К р а в ц о в. Коли я з'явився на заводі — вам стало легше працювати.
В а с и л ь к о в. Так, стало легше працювати. Незамінний ти інженер, серйозний, роботящий. Ось тільки я став помічати — подався ти трохи, змарнів. Здоров'я, видно, почало здавати. Ти скільки років не був у відпустці?
К р а в ц о в. Сім.
В а с и л ь к о в. Сім років відмовлявся, а зараз я наполягаю — їдь відпочинь. Навіть наш лікар жалівся, що ти не слухаєш його, не хочеш підремонтуватись. І потім, як бачиш, завод наш почав потроху відступати на лівий фланг. Нам доведеться попрацювати до ломоти в кістках. Тож набирайся сил.
К р а в ц о в. Це так несподівано.
В а с и л ь к о в. Є путівка в Ялту.
К р а в ц о в. Не хочу в Ялту.
В а с и л ь к о в. Тоді просто на море, але щоб завтра я тебе на заводі не бачив. Повернешся — продовжимо розмову про заводські справи.

Пауза.

Ти якийсь завжди захмарений, Кравцов.
К р а в ц о в. Коли ж мені їхати у відпустку?
В а с и л ь к о в. Із завтрашнього дня.
К р а в ц о в. Подумаю.
В а с и л ь к о в. Виконуй розпорядження. Спасибі за частування, бувай. До зустрічі після відпустки. (Виходить).

Кравцов залишається сам, міряє кімнату з кутка в куток.

К р а в ц о в. (про себе). Завтра — так завтра! Але куди? (Зупиняється посеред кімнати, задумався).

Довга пауза. Потім йому почулися далекі три залпи з пістолетів.


КАРТИНА СЬОМА

Хата лісника. Здається, в ній нічого не змінилося, навіть облинялий піджак висить на стіні. На чемодані сидить Кравцов, обхопивши голову руками. По довгій паузі чути віддалені три постріли з двох пістолетів, як у попередній картині. Вони ніби повертають його до дійсності. Підвів голову, оглянув кімнату, підійшов, торкнувся піджака. З підвіконня змахнув порохняву.

К р а в ц о в. Зупинився час! У цій хаті час стоїть на місці! Навіть тривога війни мов притаїлась, дихає десь у кутку... (Посміхнувся). Може, я відвик від лісу, і мені страшно? (Підійшов, взяв, потримав фуганок в руках, потім сокиру, попробував, чи гостре лезо). Мабуть, з того часу тут ніхто й не був. Не диво — глушина. Аза мріяла після війни тут відпочивати і слухати, як іде час. Мріяла, просила добудувати хату, а я забув? Ні! Не забув! Того й приїхав. Приїхав добудувати хату!..

Затемнення.
Якась дивна музика. В ній і тишина лісу, і відгомін війни, і радість, і туга.
Сцена освітлюється. Та ж хата, впадають в очі нові вікна, двері, свіже сіно в кутку... І калина, жито, дубове листя на стіні.

К р а в ц о в. Два дні сиджу у цій хаті, слухаю, а час не йде, він повертається, пливе назад у війну.

Пауза. Стук у вікно.
Що це? Почулося?

Знову стук.
(Відчиняє двері).

Заходить Дід. Здається, він і не змінився, хіба що зсутулився та білі пасма в бороді... І для нього, і для Кравцова ця зустріч несподівана. Стоять на віддалі, уже й упізнали один одного, але ще мовчать.

Це ви, товаришу командир?..
Д і д. Я, Кравцов. (Підходить, подає руку. Оглянув хату). Прочув, що хтось у лісі хату добудовує. Хто б це, думаю? (Оглянув). Сам?
К р а в ц о в. Сам. Роботи

читати