Завантажити

Як це?
А з а. А так. На світанку піду і не повернуся... і пошкодуєш, що примусив мене спати!

Довга пауза.

Ти хотів знати, чи я циганка? (Схопилася). Затанцюю тобі, Кравцов... (Починає танцювати під музику безслівної пісні, зупинилась, заспівала).
Іди до мене, іди до мене,
Іди до мене...
Смаглі ніжки — стежку вкажуть,
Груди білі — ніч засвітять,
Губи ніжні — втому вип'ють,
Руки теплі заколишуть.
Іди до мене, іди до мене!
Іди до мене...

Знов танок — незвичайний, дедалі стрімкіший, вона наче літає. Розстебнулася блуза — забіліли груди, коса розплелася. Аза то зупиняється, не зводячи очей з Кравцова, то знову кидається у вихор танцю. Кравцов стоїть чи то вражений, чи то розгублений. Тьмяніє світло, і вже в темряві повторюється пісня.

Довга пауза.

Сцена освітлюється. Аза вдягає фуфайку, запинається. Кравцов стоїть біля вікна, ніби теж зібрався в дорогу.

А з а. Нас було чотири сестри: дві білі, як ранок, а дві — чорні, як вечір... Я в драмгуртку циганку Азу грала, Кармен розучувала. (Ступила кілька кроків до Кравцова, ніби хотіла побачити, що в його очах). Відпочинь, Кравцов, роботи завтра багато. (Виходить, у дверях повернулась). Кравцов, коли б ти сю ніч... прийшов до мене, убила б... Ось і ніж приготувала. (Відвернула полу фуфайки. Пауза. Знову відійшла до дверей, зупинилася). Мені тепер легше жити. Вірю — є велике кохання! Думала, це казка, а воно насправді. А так убила б, як зрадника, і рука б не здригнулася! Спасибі, Кравцов, що ти є, що я зустріла такого! (Хоче йти).
К р а в ц о в. Зачекай... За звичаєм нашого загону я хотів Ілонку поховати і вінок зробив. (Виходить і повертається з вінком, сплетеним з калини, жита і дубового листя). Вона, Ілонка, Роксолана... загинула мужньо, як боєць... Я вибрав місце, затишно їй буде. А то не повернусь — хто її поховає?

Аза стоїть, вражена болем і жалем...
Сцена темніє. Три залпи з двох пістолетів, голоси вже в темряві.

К р а в ц о в. Ніби живу поховав...

Пауза.

А що, коли вона жива?

Пауза.
З вогню живим не вийдеш...
А з а. Мені вже треба йти, Кравцов.

Переміна світла.

На авансцені стоїть Тамара. Задумалась.
Входить Дід з погаслою люлькою в руках...

Д і д. Що з тобою, Тамаро, не прихворіла?
Т а м а р а (прокинулась від думок). Пробачте, не помітила...
Д і д. І я біля тебе постою, воно хоч трошки сонце глянуло, а теплить. Чи не простудилась? Погода ж нікудишня...
Т а м а р а. Я тепло вдягнена.
Д і д. Он підошва в чоботі відірвалась, треба підбити.
Т а м а р а. Як там наші?
Д і д. Поки не чутно.
Т а м а р а. Товаришу командир!..
Д і д. Хочеш піти дізнатись?
Т а м а р а. Так.
Д і д. Не треба йти в той бік. Не треба привертати увагу. Може, німці мають у лісі свої очі, свої вуха.
Т а м а р а. Я кружним шляхом.
Д і д. Почекаємо.
Т а м а р а. Кравцов...
Д і д. Не певна за нього?
Т а м а р а. Ще рани не позагоювалися як слід.
Д і д. Тихо. На переміну погоди.

Пауза.
Т а м а р а. Дозвольте, я розвідаю.
Д і д. Я вже сказав.
Т а м а р а. А коли без дозволу піду?..
Д і д (розпалює люльку, наче нехотя. З нотками вибачення). Такий час! Берегти дисципліну треба!.. Без дозволу підеш — розстріляю!

Переміна світла.

Хата лісника. Кравцов стоїть біля вікна. Задумався. Входить Аза. В ній ніби щось змінилося, ніби кроки стали чіткіші, зразу й не помітив, що триматись їй на ногах і навіть говорити надзвичайно важко, а вона ніби ще й усміхається.

К р а в ц о в. (з полегшенням). Ледве дочекався.
А з а. Слухай! Повторювати не буду... До сховища треба пробиратися повз церкву вузенькою вуличкою, порослою резедою. А далі — чисте поле, затемна повзтимеш. А там — огорожа дротом. Вартові проходять уздовж дроту кожні двадцять хвилин. Ось план. (Дає папір).

Кравцов підійшов, узяв папір.

Іди зараз, тепер вечір у ніч переходить. Очі найгірше бачать у такій темряві. Бо вона схожа на величезну тінь. Ти теж, як тінь, будеш, і вартові ще не насторожені... Іди, Кравцов. (Хитнулась).
К р а в ц о в. Що таке?
А з а. Поранена. (Вона б упала, якби Кравиов не підхопив її, підвів до сіна, обережно поклав).
К р а в ц о в. Як же я тебе залишу?
А з а. Тебе послали підривати сховище, а не оберігати поранену циганку.
К р а в ц о в. Азо!
А з а. Іди, Кравцов, я дочекаюсь тебе.

Сцена темніє.
В темряві спалахують різнокольоровим світлом шматки дороги, якою, очевидно, проходила Аза... Ліс, кущі, дерева, колючий дріт, химерні переплетіння гілок. Сцена висвітлюється.
Кравцов стоїть біля вікна. Аза

читати