Завантажити

забути гріх.
Т а м а р а. Але я не для цього кажу. Згадаю твої рани — в самої біль народжується. Відчула: без тебе, Кравцов, життя моє пощерблене.

Пауза.

Ілонку не забув? Ні! Я знала, ти не з тих, хто забуває. Дозволь десь біля тебе жити! Хоч на заводі у вас працюватиму. Вечорами буду заходити, чай готувати... Ми ж друзі, Кравцов! Так мені легше буде.

Пауза.

(Зовсім тихо про себе). А може, з часом...

Довга мовчанка.

Заходить Скирда, вже в цивільному.

С к и р д а. Чого це в тебе, Кравцов, двері розпанахані? (Пабачив Тамару, здивований погляд).
К р а в ц о в. Знайомтесь, друзі мої...

Тамара й Скирда, перш ніж подати руку, обмінялись вивчаючим поглядом.
Переміна світла.
Міський скверик. На лавочці сидить зіщулившись Оленка. В руках, опущених на коліна, газета. Поруч стоїть невеличка валізка. Оленка заслухалась, задивилась у свої скаламучені думки.

Пауза.

О л е н к а (знов погляд на газету, на портрет). Посивілий, немовби змарнів.

Пауза.

Все про тебе написали, Кравцов: і діловий, і організатор, і план виконує... А взяли б та й написали: “...Ілонку шукає”.

Пауза.

Не ти, я тебе знайшла, Кравцов! Випадково? Ні! Мабуть, півсвіту знало, що я тебе шукаю. (Ледь торкнулась уст гірка посмішка). І газету, бач, з твоїм портретом прислали. А ти не знайшов мене — бо не шукав!

Пауза.

А може, шукав, але як знайти? Війна начисто сліди замела... Хоч би й побував у моїх краях — села немає. В одну ніч фашисти і село спалили, і людей до одного вигубили!.. Ніхто ж не відав, що я напередодні тої ночі втекла на фронт...

Пауза.

У сотий раз я звинувачую себе, і в сотий раз виправдовую... Дні, місяці, роки — для мене були не плином часу, а білим полотном чекання... І ось тепер ти так близько від мене, он у тому будинку. Всього кілька хвилин, щоб до тебе дійти... Роками ішла до цих хвилин і зупинилась... Боюся... Я жила коханням, дихала ним... А коли ти, Кравцов, забув мене, а коли... Тоді все... все в прірву!.. (Її наче пронизав гострий біль, аж серце притисла рукою).

Виходить Тамара. Пройшла мимо, потім повернулась, зупинилась.

Т а м а р а. (до Оленки). Пробачте, вам зле?
О л е н к а (тільки тепер помітила Тамару). Ні, це так...

Зустрілись поглядом. Пауза.

Т а м а р а. Може, зайдемо до мене, перепочинете. Я тут поруч живу.
О л е н к а. Дуже вдячна, але я почуваю себе добре.
Т а м а р а. Видно, приїхали у відрядження? На наш завод?
О л е н к а. У приватних справах. Чекаю автобуса на станцію. Через годину мій поїзд.
Т а м а р а. Ви з України?
О л е н к а. Так.
Т а м а р а. По вимові відчула. З яких місць?
О л е н к а. З Полісся.
Т а м а р а. Та ми земляки, навіть близькі. І я з Полісся. Це ж треба — в такій далечині зустрітися. Там у вас іще купаються, а тут уже холодом дихає. Як наше місто, сподобалось?
О л е н к а. Недовго була. Як слід не роздивилася. Зовсім нове, ніби трохи суворе, черстве...

Пауза.

Т а м а р а. Хочете, я дам вам свою адресу! Іншим разом приїдете — гостею будете. (Шукає, на чому б написати адресу).
О л е н к а. Дякую. Сюди я більше не приїду. А он автобус мій їде.
Т а м а р а. Щасливої дороги. Привіт Поліссю. Скучила за ним.
О л е н к а. Повертайтеся на Полісся.
Т а м а р а. Не можу! (Посміхнулась: і гіркота, і щастя в тій посмішці). Тут моя доля.

Коротка пауза.

(Обмінялись поглядом). Щасливої дороги. (Виходить, ще раз озирнулась).
О л е н к а. (дивиться їй вслід). Вродлива жінка! І вона може бути дружиною Кравцова... (Підняла газету, знову вдивляється в портрет). Не треба нам зустрічатися, Кравцов! Не будемо руйнувати мого, а може, й твого щастя. (Підвелася, взяла валізку). Роками ішла, а на останні кілька хвилин не вистачило мужності... (Поглянула на його будинок). Прощай, Кравцов!

Пауза.

Моя доля... (Затиснула вуста рукою, наче злякалася, що вирветься з грудей плач. Повільно виходить).

Квартира Кравцова. Кравцов сидить на своєму улюбленому місці, у кріслі. Тамара — на канапі, гортає ілюстрований журнал. Скирда стоїть посеред кімнати, наче роздумує, що йому треба зробити. Налив келих вина, випив. Тамара краєм ока спостерігає за ним.

С к и р д а. Кравцов, не здається тобі, що ти директор так ніби (жест) і нічого, але з плямочками?
К р а в ц о в. Мені здається інше — що ти, Скирда, захоплюєшся вишукуванням плямочок.
С к и р д а. Не подобається?
К р а в ц о в. Як бачиш — терплю.
С к и р д а. Кравцов, ну, хай уже ти, як то кажуть, і днюєш, і ночуєш на заводі.

читати