
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
не світило їй бути просто однією з…
Отак ми й зійшлися. Предки хату подарували нам на весілля, невеличка халабудина, але своя, та ти її бачила – там раніше мої баба з дідом пробували. Скоро Надійка народилася й зажили ми, як мовлять, тихо та мирно. Не скажу, що були ті пори найщасливішими в моєму житті, чому не скажу – розгадаєш далі, а найспокійнішими – точно. Я на сахзаводі працював, Раїса після декрету продавцем пішла. Віриш – ні: я їй не зраджував, уважав, що бурлива молодість осталась позаду. Може текло б воно, наше з Раїсою життя-буття, отак тишком і досі, і нічого б не скоїлося, й не сиділа б ти оце переді мною, й не пеклася б за своїм Максимом, якби давній мій друзяка, Сава Наконечний, та не звабив гайнути за довгим карбованцем.
Тоді саме перестройка вовсю гриміла, в Москві перші буржуї повисиджувались, от Сава, ушлий хлоп, і нанюхав точку – особняк „новому руському” кілометрах у шістдесяти від столиці ставити. Пождеркотали ми з Раїсою й вона мене відпустила; мітили і з меблівки дещо купити, й з одежі, а може, якщо вдасться, то щоб і на машину стягнутися, молоді були – всього кортіло. Зібрав Сава бригаду з одинадцяти дядьків та й поїхали ми на Росію…
Інокентій стрільнув недопалком у траву, роззирнувся:
– Ти гляди, як скоро вже меркне – пожнив’я! Піду світло повключаю. Та пальники перевірю. Пожди.
Знову, як і тоді, Христинка сиділа в порожній альтанці й спостерігала, як навкруг неї, то там то там, спалахує нічне освітлення. Ліхтар на ваговій, світильники на спинах кровистооких велетів з бітумом, ліхтар десь далі, вгорі, на химерних металевих конструкціях. Цього разу Христинці здалося, що штучне світло надає навкружжю похмурої загрозливої подоби. „До чого ця його розповідь? – тривожилась. – І чим вона скінчиться?” Недаремно ж він розповідає їй своє минуле! Що довше триватиме оповідь Інокентія, – подумалось Христинці, – то моторошнішим буде її кінець. А що в кінці? Максим?..
А за сорок днів до того, як Інокентій почав сповідь, Максим з кур’єром Костиком та з охоронцем Тосиком сиділи в прозорій будці біля входу до офісу й самозабутньо „травили” анекдоти. Костик почав саме розповідати деталі забійного приколу, який стався з ним якось направду, але цієї хвилі по лінії внутрішнього зв’язку пролунало веління блакитноокої секретарки Томочки: Максима й Костика до генерального. Зараз же.
У стосунках з підлеглими шеф велемовністю не страждав:
– Ось, – на дзеркальну поверхню столу лягла простенька дерматинова барсетка. – Все, як завжди. Я зараз же телефоную – вас чекатимуть.
Костик взяв барсетку, блимнув вузенькими мерхлими очицями.
– Ясно, Павле Павловичу!
Максим промовчав. Обидва вийшли.
У приймальній Костик фамільярно прихилився до неперевершеної секретарки, чиї приголомшливі (і гранично відкриті для загального огляду та вшанування) „параметри” поступалися хіба тільки неприродній голубіні великих, затінених штучними віями, очей зі старанно вишколеним виразом незахищеності в їх лазуровій глибині. Очі незрівнянної Томочки випромінювали таку дивовижну блакить, що між співробітниками фірми точилися навіть огидні поголоски, що то не дар милостивої природи, а ще один винахід розбещеного людства – кольорові лінзи!
– Томочко, хіба це правда?
– Що, Костику? – секретарка відвела беззахисний погляд від монітора й поклала його на куцана.
– Те, що я чув.
– А що ти чув, Костику?
– Служба зовнішньої розвідки донесла, що буцім ти покидаєш нашу споєну, пардон – спаяну громаду й вирушаєш зачаровувати Європу під ручку з цим німчиком Майером!
– Що?! – пирснула Томочка, мало не впавши при цьому з вузенького хиткого стільчика. – Хто це тобі наверзякав?
Костик озирнувся на супутника.
– Ха-ха-ха! – реготнув Максим. – Та то я для приколу, ти хіба не доп’яв? Форца-форца! Мандруймо! – Він обняв Костика за плечі, поплескав, підштовхнув до виходу. – Нам ніколи! Бувай, Томочко! Ха-ха-ха!
З офісу вийшли на спокійну, закохану в каштани вуличку, де стояли припарковані біля хідника кілька розкішних автівок, та сіли (Максим за кермо – Костик поруч) в доглянутий темно-синій легковик марки „фольксваген”. Авто рушило.
– На, блябуду, пусти слину! – Максим дістав з заднього сидіння й простягнув Костикові журнал, на обкладинці якого великою кораловою плішиною демонструвала приваби оголена вродливиця. – Там такі знімочки!
Костик поклав барсетку, яку тримав досі в руках, між сидіннями й розгорнув журнал:
– Ух ти!
До виїзду на проспект „фольксваген” підкотився саме тоді, коли в світлофорі зайнялося червоне. І тут привернуло щось Костикову увагу за вікном:
– Диви, диви! Оце хохма!
І таки було на що подивитись: з будинку на розі, якраз навпроти місця, де вони спинились, винісся зовсім голий чоловік, тільки пах прикривав якоюсь лахманиною, а слідом вилетіла дебела, розлютована з виду, жінка й заходилася батожити переполоханого голого мужика темним клаптем
Останні події
- 13.07.2025|09:20У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року