Електронна бібліотека/Проза

напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Завантажити

витурити, але…
Христинка замовкла. Що з ним? Перед нею безперечно стояв знайомий робітник, бітумоплавильник Інокентій, і водночас, це був не він. Утомлено-виморений, наче баба Галя після отруєння, літ на десять старший від того, якого вона бачила ще позавчора, чоловік з сірим, покраяним свіжими пругами обличчям, дивився на Христинку глибоким темним позирком, в якому володарювали і біль, і відчай, і знеохота, й приреченість… „В нього захворіла донька, – згадала слова білявого парубійка. – Невже щось серйозне?”
– А ти вперта! – промовив Інокентій голосом, у котрому вона не вчула ні осуду ні зневаги, тільки втому. – Молодця! Хочеш знати правду? – Христинка кивнула трохи розгублено. – Всі прагнуть правди. А набіса вам правда, люди? Що, без неї не легше, не затишніше? – Христинка мовчала. – Ти як думаєш: готова її почути? – Вона кивнула вже категоричніше. – Пішли, розкажу!..
Він рушив уперед, а вона йшла ззаду і з неспокоєм дивилася на його пригнічену спину, похилі плечі, він наче аж понижчав. Зайшли до альтанки, сіли одне навпроти одного. Він дістав сигарети, задимів.
– Будеш? – простягнув пачку дівчині.
– Я не курю.
Рівно, заколисуюче, гуділи електродвигуни, в круглих отворах внизу масивних чорних ємностей стугоніло блакитно-жовте полум’я й від того ті діри видавалися схожими на роз’ярілі очі якихось таємничих велетів. Сюди, в альтанку, той перегуд линув притишеним і було чутно, як неподалік, над яром, на височенному півусохлому осокорі, гостро каркнула галка. Або ворона.
– Тобі скільки років? – спитав Інокентій.
– Двадцять один.
– А Надійці сімнадцять. Ціле життя попереду…
– Ви обіцяли розповісти…
– А я й розказую. А хочеш почути – не перебивай. І наберися терплячки. Починати прийдеться здалеку. Аби ти мене зрозуміла. Звісно, якщо ти захочеш мене зрозуміти. Не простити, ні – просто зрозуміти...
І він заговорив. Без поспіху, притишено. Якось по особливому розтягуючи голосні. Кидав слова буденно, монотонно, майже без наголосів та інтонацій:
– Ти гарна. Трохи може закістлява, та то не лихо. Літ через десять твої перевесниці ходитимуть як льохи до опоросу, а тобі навздогін дядьки озиратимуться. Я знаю. Замолоду ех і ласий був до вашого брата! Нічого, що дрібний та непоказний з виду, а сила чоловіча, чи, як зараз кажуть: гормони, чи кат його знає що, в мені так бушували, що й ну! А баба це вчуває, то тільки зовні ви такі недотроги, а воно просто знати треба, де та „кнопка” включається. Включив – і вона вже твоя, вже зм'якла! А я ці секрети рано засвоїв. Було їх у мене, тих дівок! І високі й присадкуваті, і чорнявки й блондиночки, різні були. Хапав я хапав той мед і ніяк не міг наїстися. Молодий був!
Пам’ятаю, в армії, я неподалік тут служив – під Вінницею, бігав до одної, Валентиною звали. В „самоволку” бігав. Вона була заміжня, та чоловік усе по командировках мотався, газопроводи будував. А вона молода, охоча... ех! Бува, в наряд на кухню заступаємо, хлопці картоплю чистять, а я – через „колючку” й до неї – часть наша на околиці містечка стояла. А назад вертаюсь – вона мені бутельку в кишеню пхає, аякже – хлопцям гостинець! Я шофером служив то, бувало, прямо машиною своєю бойовою до Валентини зарулював! Уявляєш: завертає в тісний забрьоханий завулок армійський „Урал”, здоровенний, як хата! Сусіди тільки головами хитають, а Валентині хоч би що! Ну а мені й поготів – солдат!
Тобі, бачу, невдогад, чого це я, уважай батько твій, про такі діла розказую? Нічого, слухай. Треба здалеку братися, аби зрозуміліше було.
От, а по армії вже спіткався я зі своєю Раїсою – майбутньою жінкою та Надійчиною матір’ю. Я тоді на зварювальника вивчився, на сахзаводі працював, а вона вагаркою прийшла на сезон. І не сказати б, що такою вже цукерочкою була, ні. А неприступна – ну тобі Брестська фортеця! Оцим і взяла. Я аж казився: як це, якась бліденька миша й не ведеться на мої зваби? Та бути такого не може! Я й так і сяк, тисну на свою потайну „кнопку” – чорта! Ще й глумиться, негідниця, з мене! Дибуляв я за нею, дибуляв, я впертий – не здаюсь, і вона, бачу, незговірлива – не кориться. А якось зійшлися: „То що, – кажу, – принца, не інакше, виглядаєш?” А вона: „Ой-ой, яка образа. Хлопчик зараз рознюниться!” – „Ну, – пінюсь, – я не я буду, якщо мені не припадеш!” А вона: „Коли рак свисне!” Так? – думаю. Ну зажди – психонув. Вбираюся я в кращого свого (і єдиного) костюма та – до її батьків. Добрий день – добрий день. „Хочу, – кажу, – взяти вашу доньку за жінку та прошу вашої згоди…” Ну й так далі, як у давні добрі часи. Та, якщо правдиво, рішенець той не був таким уже й раптовим – подумував я оженитись. Її старі одне на одного блимають, не тямлять, що казати, а тут і Раїса підходить, наче по заказу. Вони до неї: хто, що, чого не розказувала? А вона взнала в чому річ, зиркнула на мене та й каже: „Згодна!” Отак! Виявляється, вона давно за мною дрижала (Кнопка включена була, тому й не включалася повторно!), а недоторку вдавала, бо

Останні події

13.03.2025|13:31
У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
13.03.2025|13:27
Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
11.03.2025|11:35
Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
11.03.2025|11:19
Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
11.03.2025|11:02
“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
10.03.2025|16:33
Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
07.03.2025|16:12
Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
05.03.2025|09:51
Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
02.03.2025|11:31
Я стану перед Богом в безмежній самоті…
01.03.2025|11:48
У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»


Партнери