Завантажити

що, оскільки став богом, то Марметусенька зробилася, відповідно, Богородицею і непогано було повісити б у цій гробниці її ікону.


аркуш Л

Іноді тобі доводилося таки працювати. Вряди-годи до келії приносили нові теки з документами, твоїм обов'язком було обробляти, класифікувати та зберігати ці неоціненні свідчення епохи, аж поки, пройшовши повний архівний цикл, тобою ж таки вони не будуть спрямовані на смітник. Документи приносили різні люди, деякі буцімто навіть із протилежного Крила, в що важко було повірити, а іноді – навіть із сусідніх поверхів, хоч таке взагалі видавалося фантастикою. А забирала документи завжди одна й та ж особа – техпрацівниця Василівна з візочком. Пронумеровані та оприбутковані теки займали своє місце у відповідних коробах на крайньому стелажі праворуч, якщо дивитися від дверей. Поступово надходили нові папери, попередні пересувалися вглиб сховища, з часом переміщувалися на наступний стелаж, тоді далі й далі. Врешті, пройшовши складним та незбагненним сторонньому оку лабіринтом, короби з застарілими документами підкрадалися до дверей крайнім стелажем зліва, де й дожидалися асенізатора на ім'я Василівна. Ти її так і називав, бо внутрішньокелійне просування тек і коробів дуже вже нагадувало просування харчових мас шлунково-кишковим трактом. Різниця втім була і полягала вона в тому, що на відміну від людського шлунку, архівний "тракт" поглинав таке ж самісіньке лайно, як і випорожнював.
Це не було відкриттям – саме такі слова використовувала твоя безпосередня керівниця, Найголовніший Провідник Обох Крил Чотирнадцятого Поверху Термітника – Августа Чеславівна, знайомлячи нового архівіста з першим у його житті робочим місцем першого його робочого дня. "Насправді цей мотлох нікому не потрібен. Прийняли колись постанову, що деякі документи мають зберігатися три роки, от і зберігаємо. Навіщо – не знає ніхто!"


аркуш М

Ти складав описи й ламав голову, де взяти гроші на бінокль. Трохи дивно, що проблема оптики не бентежила інших, відомих тобі богів – від Олімпійських до Тих, Що Були Вічно. Невже всі вони володіли унікальною далекозорістю й ніяких технічних пристроїв не потребували? В принципі, цілком вірогідно, але щоб усі! Це видавалося якимсь недоглядом укладачів божих життєписів. Гроші можна й позичити, – міркував ти. – Наприклад, у козаків, або в Галечки з Валечкою. Але позичене рано чи пізно доведеться повертати, а якщо ти приховаєш із зарплатні хоча б невеличку заначку – Марметусенька неодмінно помітить. Помітить і засмутиться, і в неї підскочить тиск. І ти почуватимешся негідником. Ні, позичати не годиться, хіба лишень… Хіба лишень позичити в того, хто не насмілиться вимагати повернення. І таку людину ти знав.
"Привіт! Як ти, чому не дзвониш?" Соня розгубилася: "Та… гм… я й не думала, що ти… після того, як… – Мені потрібна твоя допомога," – ти рішучо перебив її белькотання. Головне – не давати ніяких обіцянок, ніякісіньких! "Кажи – якщо зможу… ти ж знаєш, я… – Я потрапив у халепу – зіпсував документи… Тільки Марметусеньці не обмовся – вона не повинна... Мушу виплатити компенсацію… Допоможи, я потім віддам, неодмінно! – Ну, так… а як же! В мене є деякі заощадження… – Після роботи на зупинці, біля твого будинку! – На зупинці… я думала, ти зайдеш… – Не зараз, добре? Тільки не зараз, вибач – у мене з цими неприємностями… Тільки не зараз, благаю! – Добре-добре, я винесу гроші!"
Ти почувався пречудово. Ти був упевнений у собі. Рішучий та енергійний. Навіть Марметусенька відзначила здоровий рум'янок твоїх щік. Це піде Соні на користь. Позбавить ілюзій. Завжди корисно, коли хтось позбувається ілюзій. І рожевих окулярів. Нехай краще це будеш ти, а не якийсь чужий нечестивець. Бо життя далеко не рожеве, дівчинко, зрозумій. Тебе могли пограбувати, навіть побити. Хтозна, чим би все закінчилось. А так, я просто взяв твої гроші. Чемно, по приятельському. Зрозумій і надалі поводься обачніше.
Ти купив дуже потужний бінокль. Приніс на роботу й заховав на стелажі номер три в коробі номер тридцять один. Тепер ти був у всеозброєнні.


аркуш Н

В епізоді номер два ти звів двох чоловіків. Один продавав автомобіль, інший розшукував свідків ДТП. Першому ти сказав, що взагалі-то мрієш про сріблясту "Мазду", хоча не проти глянути й на синю. Другого переконував, що бачив, як його "Ауді" зачепила саме срібляста "Мазда". Оптичний пристрій надавав чудову картину – ти наче висів над головами двох спантеличених дядьків. Залишалося лише дофантазувати, про що вони, бідолашні, сперечаються та що з'ясовують. Піднесений, ти подумав, що за бажання міг би влаштувати й прослуховування. Зараз можна купити будь яку апаратуру й нічого неможливого немає в тому, щоб обладнати одну з лавочок

читати