Завантажити

Другий етап упорядкування твоїх молодечих проблем розпочався негайно після завершення першого. Іншими словами, щойно переконавши тебе, що наявність будь якої особи жіночої статі, окрім її самої, в найближчому твоєму оточенні не вітається (читай – категорично заперечується), Марметусенька тут таки розшукала для тебе означену особу. Ти так і не розібрав, чи то тектонічні зсуви в Марметусеньчиній свідомості сталися внаслідок глибокого переосмислення, чи їх спричинили зовнішні обставини. Втім, останнє видавалося ймовірнішим, оскільки саме вони, оті "зовнішні обставини" дуже скоро були тобі продемонстровані.
Йшлося про костюмерку (чи гримерку) з ансамблю – тиху, сором'язливу дівчинку з жовтою шкірою та дрібними рисами обличчя, яку Марметусенька запросила якось до себе на каву, зовсім тебе про це не попередивши. Ані жовтина, ні дрібність рис гримерки (чи костюмерки) на ім'я Соня не були визначальними рисами її зовнішності. Визначальною рисою зовнішності дівчини була косоокість. Ти відчував несказанний жаль до бідолашної, над якою так позбиткувалася природа. На жаль, окрім жалю ти не відчував до неї нічого. Не відчував не лише серцем, а й розумом, оскільки перебував у твердому переконанні, що двом нещасним нічого робити разом, хіба що – здвоєними зусиллями притягувати нові нещастя. Це йшло в розріз із тогочасною позицією Марметусеньки, яка глибоко вірила, що знайшла ідеальний варіант. Справді, така, як Соня ніколи тебе не покине, не окрутить і не обдурить, і взагалі – триматиметься, як вош кожуха. Ти пішов тоді з дому й дві ночі просидів на вокзалі "Київ Пасажирський", аж поки твою особу не встановили працівники лінійного відділення та не перепровадили додому. Марметусенька хворіла місяць і шість днів, з них перші десять це був щонайсуворіший постільний режим, з цих десяти перші сім невідкладка навідувала вашу оселю щодня.


аркуш З

Наслідком незбагненного плетива безлічі телефонних дзвінків, притишених розмов та надзвичайно ефективних у плані довірливого зближення поплескувань по колінах стала урочиста поява твого першого робочого місця. Зайве уточнювати, що всі ці дзвінки, розмови та поплескування виконувала Марметусенька.
Твої будні на вищеозначеному місці природно почалися зі знайомства з сусідами по Чотирнадцятому Поверху Термітника. Навіть не так – по Лівому Крилу Чотирнадцятого Поверху Термітника, оскільки на Правому його Крилі за увесь час роботи ти побував усього тричі, з них – два рази, заблудившись у перші дні по працевлаштуванню.
Зайве казати, що твій скит займав останнє приміщення в кінці коридору, протилежний кінець якого не проглядався навіть за дуже сонячної погоди. Сусідні двері з твого боку прикрашала табличка з нейтральним написом "технічна", вхід до наступного кабінету вирізнявся з-поміж інших лише принизливо знеособленим номером "1448", за ним були двері з загадковою табличкою "операційна". Перші двері навпроти взагалі не мали ніякої таблички, навіть номера, наступна кімната скромно йменувалася "санпост". Далі був туалет, а от за туалетом знаходився чи не найцікавіший об'єкт Лівого Крила, звісно, якщо погодитись, що на Чотирнадцятому Поверсі Термітника взагалі можуть бути якісь цікаві об'єкти.
Ці двері вирізнялися величезною, виконаною в національних кольорах вивіскою, з якої ставало зрозуміло, що дане приміщення займає (вочевидь – на правах оренди) якесь козацьке об'єднання, повна назва якого складалася з семи, чи восьми слів, скількох саме – ти ніколи не пам'ятав. Нижче, під вивіскою, була ще одна табличка, скромна й діловита. Саме з неї потенційний відвідувач осередку козацької вольності дізнавався, хто саме та в якому званні має честь тут працювати. Звання були дуже кумедні – від Головного Отамана до хорунжих, бунчужних та осавулів.
Насправді ти ні до кого знайомитися не ходив. Насправді після того, як тебе впхнули до склепу з лаконічною табличкою "архів" на дверях, бажання познайомитися хоч би й із самим Головним Отаманом було найостаннішим з твоїх бажань. Найпершим твоїм бажанням було викинутись крізь тісне вікно надвір та пролетіти в шаленому і єдиному за все життя захваті останні півтора десятки поверхів свого життя. Класно було б ще й слухати при цьому щось із Юрай Гіп. Щось із раннього. Втім, скоро з'ясувалося, що в Лівому Крилі Чотирнадцятого Поверху Термітника існують свої закони, правила та звичаї. Ти б не здивувався, якби тут існувала навіть своя конституція.
Тож у повній відповідності з вищезгаданими постулатами знайомитися до тебе прийшли спочатку двоє хорунжих та один осавул із козацького об'єднання, далі – дві симпатичні, але порожньоголові дівчинки з "операційної" – Валечка та Галечка, а під кінець, коли нашвидкуруч виставлене тобою, за рахунок не пообіданого обіду, пійло було вже випито, а цукерки – з'їдено, зазирнув такий собі Родік. Цей довго не затримувався, зауважив лише, що з'являється рідко, з'явившись,

читати