Завантажити

аркуш Б

Чому боги завжди живуть угорі? Лише в найпримітивніших спільнотах боввани мешкають укупі з підконтрольним населенням, часто – ще й з худобою, а будь-яке справді пристойне та забезпечене поважною легендою божество неодмінно споглядає на свої народи згори. Може так просто зручніше – з верхотури краще видно? Але один дивиться на підлеглу метушню з висоти Священної Гори, а іншому й захмар'я не достатньо. Тут певно враховуються ще й розміри ареалу. Для контролю за Елладою досить було отаборитися на Олімпі, а от інспектування ширших просторів потребувало, відповідно, й вищого трону, чи сторожової вежі, це вже як для кого.
До певного часу тобі твого "Олімпу" цілком вистачало – на хмари ти не претендував. Важко бути богом, не ти це сказав, але ти відчув і погодився. Важко, втім кращого відчуття не існувало. Дивно було б, якби існувало, якби боги не забезпечили себе відповідно.
Боги опиняються на своїх небесних тронах по різному. Ягве і Аллах перебували на них вічно, Будда та Ісус Христос народилися від земної жінки, але й вони врешті решт опинилися там – нагорі. Як і ти. Це звичайна собі виробнича необхідність. В принципі, між вами було всього дві суттєві відмінності. Ісус та Будда знали про своє божественне покликання від народження, до тебе ж його усвідомлення прийшло в ході тривалих та болісних пошуків. Це перше, друге: проголосивши себе богом, людина на ім'я Ісус загинула, проголосивши себе богом, ти врятувався від загибелі. Хоча б на деякий час. Боги не вмирають. І нічого, що твій "Обраний народ" вміщувався на крихітному клаптикові землі, справа була не в обширі, а в могутності. Власне, судячи з географічної карти територія Обіцяного Краю не набагато більша.


аркуш В

Дитячий поліартрит лікується, але це тільки, якщо починати вчасно. У твоєму випадку на таке годі було сподіватися, бо Марметусенька отримала саме тоді довгоочікуване запрошення до Всесвітньовідомого Ансамблю Народного Танцю й усі зусилля було кинуто на подолання не твоєї хвороби, а давніх Марметусеньчиних комплексів, зокрема – що вона зможе "підняти дитя на ноги" без принизливої сторонньої (читай – чоловічої) допомоги. І підняла. Правда ноги в дитяти виявилися неоднаковими – права на три сантиметри довша за ліву. Але хто зважав на таку дрібницю?
У спілкуванні з чоловіками (читай – твоїм татусем) Марметусенька отримала якусь грандіозну психотравму, в деталі якої, тебе, природно, не посвячували. Втім, це не завадило тобі з її ж таки, Марметусеньчиним молоком всотати відчуття незміренної провини за гріхи всієї чоловічої складової планети й залишитися в очах Марметусеньки вічним докором самому собі за своє невиправдане існування. Ти рано змирився, власне, інших кандидатів не було, оскільки, за виключенням легендарного татуся, Марметусенька з чоловіками не зналася.
Коли в тебе боліло горло, вона спершу ковтала профілактичні пігулки і лише потім зазирала до твого роззявленого рота. Коли ти приносив двійку, Марметусенька спершу непокоїлась, що від отриманих прикрощів на завтрашній репетиції в неї завалиться демі-пліє, і лише потім заходилася шпетити тебе за неуспіх. Коли ти жалівся, що хлопці глузують з твого ціпка, вона спершу скаржилася Всевишньому на нестерпні для витонченої творчої натури умови життя, і лише після цього заходилася шпетити тебе, що не здатний давати здачі. Починалося завжди по різному, а закінчувалося однаково: Марметусенька заявляла, що переймається в першу чергу собою з однієї єдиної причини – без неї ти пропадеш. Нестерпність обставин полягала в тому, що вона мала рацію. Марметусенька завжди мала рацію.


аркуш Г

На підтримку Апостолів годі було розраховувати, тому свою Євангелію ти мусив писати сам. Спершу це був загальний зошит у клітинку, згодом, під тиском цивілізації та за сприяння Марметусеньки ти замінив його ноутбуком. Сьогоднішній, суворий та невблаганний "вірш", а правильніше сказати – епізод, ти позначив номером шість.
"І Він зателефонував до жінки, і сказав: як тебе звати, жоно? І сказала вона: Леся. І Він сказав: чи цікавить тебе квартира, в зручному районі й зовсім недорого? І сказала вона, що так. І тоді Він зателефонував до чоловіка, якого звали Роман, і сказав: чи потрібен тобі орден, давня кайзерівська нагорода, відома як "Голубий Макс"? І сказав Роман, що так".
Ні, ти хворий, самотній, збочений і закомплексований, але ти ніколи не був божевільним. Звісно, ти так не писав. Просто діловий, лаконічний виклад подій без ліричний відступів і моралі: хто, де, як. Але було відзначено черговий поступ. І ти зауважив, що таки всесильний. І зловтішився…


аркуш Ґ

Ти готувався вступати на Фінансово-економічний. Бухгалтер з ковінькою

читати