Завантажити

сміялася, а ти їв тим часом шоколадні цукерки. Врешті ви опинилися в ліжку. Перш, ніж роздягтися, Соня вимкнула залишки світла, з чого ти зробив логічний висновок, що криве око – далеко не останній ґандж цієї костюмерки (чи гримерки) з Марметусеньчиного Ансамблю. Природно, такі роздуми справили на тебе гнітючий вплив і в потенційного спокусника ніякого біса не вийшло. Хоча, може це сталося тому, що ти не мав жодного сексуального досвіду. Зовсім. Очевидно, Соня теж не мала, але для дівчини ця обставина завжди є позитивом, для хлопця ж – несосвітенною ганьбою. Але ти не надто переймався, бо відчував до бідолашної гримерки (чи костюмерки) лише співчуття.
Ти сказав, що в тебе нічого не виходить і ця обставина завдає тобі неабияких страждань. Тоді встав і почав одягатися. Це був розумний хід, оскільки вона вже не плакала, а почала співчувати тобі. І вбити себе Соня вже не погрожувала, тому ти спокійно міг піти. Але ти знав, що хтось із вас двох таки мусить себе вбити. І знав, що це ти.


аркуш Ї

Ти купував газети з оголошеннями й відривав купончики з розклеєних на зупинках папірців. Квартирні питання, розшук загублених собак, скупка золота. Продаж автомобілів, побутової техніки та унікальних лиж виробництва престижної фірми. Кредити – виявляється, місто просто переповнене зайвими грішми, євроремонти та євробудівництво… Ти все частіше просовувався у вікно та уявляв, як у скверику з'явиться хтось… Тебе проймав холодок страху – а раптом цей хтось підведе догори погляд і побачить тебе? Як Мойсей – у вогняному кущі… Цікаво – Він тоді теж боявся?
У розділі знайомств однієї газетки твій погляд зачепився за оголошення якоїсь Маргарити. Самотня дівоча душа прагнула принца, ріст якого не був би менший за сто вісімдесят сантиметрів, а вік – не більший за тридцять п'ять років. Себе ж шанувальниця баскетболу не без пікантності охарактеризувала, як "пухкенька". Маркетинговий хід спрацював – ти подзвонив і сказав, що твій ріст – метр вісімдесят один, а вік – тридцять два. Сказав, що тебе втомила самотність і зацікавила її жага до контакту. Потім ти сказав, що передзвониш пізніше, бо маєш якийсь нагальний клопіт. Перший крок було зроблено.
Далі ти вирішив зупинитися на збіглих псах. Зателефонував до якогось Валери – той розшукував зниклого пінчера й був незміренно радий будь-якій інформації. "Бачив, бачив точнісінько такого псяюху! – заспокоював ти згорьованого власника животини. – Бачив у сусідських хлопчаків, а це ж якраз у районі Кучминого Яру! Ось повернуся завтра з дачі, уточню, чи справді в імовірного Карла надірване ліве вухо, й одразу вам подзвоню!" Валера нетямився від щасливих передчуттів.
На роботу ти прийшов невиспаний, бо цілу ніч розробляв план. Точніше – сценарій. Аби збадьоритися, запросив на каву Галечку та Валечку. Насправді ніяких операцій вони в своїй "операційній" не робили, просто клацали цілий день на комп'ютерній клавіатурі та деркотіли принтером. Збуджений, ти заходився було розтовкмачувати дівчаткам відмінності між раннім Осборном та пізнім Ковердейлом, але "операційниць" хард рок не зацікавив. Втім, Галечка, здається, позирала на тебе доволі двозначно. А може Валечка… Попри це ти виштовхав розморених якісною кавою (іншої Марметусенька не визнавала) сусідок за двері – план вимагав реалізації.
"Маргарито? Доброго ранку! Вчора був такий схвильований вашим голосом, що забув, нетяма, навіть відрекомендуватися! Вже пробачте, ваш негідний шанувальник – Валера! – О, яке гарне ім'я! – Знаєте, вигулював свого пса – в мене пінчер – Карл, і уявляв, який вигляд він би мав поряд із вами. Хотів би глянути на цю картину! – А в мене кішечка – Варварка, така вередуха! – Маргарито, що це ми все віртуально? Давайте зустрінемося, посидимо десь у кав'яреньці, що скажете? – Чому б і ні! Посидіти в кав'яреньці… це ж ні до чого не зобов'язує, правда? – Так-так, просто посидіти! Знаєте, в мене досить щільний графік… давайте так: щойно намалюється вільна годинка – я зателефоную, можливо навіть сьогодні, згода? – Так, чекатиму!"
"Ало, Валеро? Говорить Сашко, стосовно вашого пса – ми вчора розмовляли. Так, справді, це ваш Карл. – Ні, не треба приїздити, його вже забрала Маргарита – сестра. Вона в мене така собачниця! Маргаритка працює неподалік метро "Республіканський стадіон", то просила, щоб ви чекали на неї в невеличкому скверику, там є такий по вулиці Прохідній. Та знайдете. Вона буде там о п'ятнадцятій. Чекайте прямо на лавочці в скверику. Моя Маргаритка – така пухкенька, симпатична молодичка… А, ну так – з нею ж буде ваш Карл!"
"Маргарито! Зможу вирватися о третій пополудні. Давайте зустрінемося неподалік метро "Республіканський стадіон", зможете? – Так, цілком! – Там є невеличкий скверик, по вулиці Прохідній. Чекатиму вас на лавочці! І не запізнюватись!"
Клас! Залишилося зателефонувати ще раз, хвилин за двадцять до зустрічі: "Маргаритонько, біда – зник мій

читати