Завантажити

щасливою і знесиленою, оголений наче Аполлон і скажеш… Скажеш: "Все, більше я тобі гроші не віддаватиму!"
Вона ввійшла. Чарівна, рум'яна та збуджена, як і повинно було бути. Ти взяв її сумочку й почав розстібати кожушок… "Ох, дякую, горобчику! Як минувся твій день? – День? Чудово! – Я все збиралася тобі сказати… Знаєш… – І я, і я збирався сказати! – кричав ти подумки, розстібаючи останнього ґудзика… – Самотня жінка… пам'ятаєш нашу розмову… – Так! Так! Ще б я не пам'ятав! – подумки. – Ти питав… Словом, я зустріла чоловіка, горобчику. Гарного, надійного чоловіка – я довго приглядалася… – Що???"
І ніякий ти не бог, недоумку. Навіть не ангел. Ти збочений нікчема. Ти нікому не потрібний архівний мотлох. Паперовий черв…
Далі вона ще щось говорила, чіпляючи на вішак одяг та стягуючи з ніг чобітки. Здається, навіть називала ім'я того чоловіка. Але ти нічого не чув. Ти стояв, прихилившись спиною до стіни. Добре, що в наших квартирах вузькі коридори, і тобі було до чого прихилитися. Потім вона пішла й продовжувала говорити вже з кімнати, вона говорила просто невпинно! Нарешті Марметусенька помітила, що ти все ще стоїш, прихилившись до стіни й спробувала тебе розштурхати: "…реба аж так, що ти! Володя тобі сподобається й… кінець кінцем ти дорослий і розумієш, що я теж жи… хіба я… віддала найкращі роки… ніхто не дорік… Ну, я ж не примушую тебе називати його батьком!"
Потім ти опинився на вулиці. Ти уявлення не мав, як це сталося. Ти просто крокував вечірньою вулицею і твій ціпок звично цокав об асфальт. Саме він, отой цокіт, і привів тебе до тями. Було прохолодно, ти щільніше загорнувся в курточку й пришвидшив крок. Спочатку ти не знав, куди йдеш і лише згодом зрозумів, що це ж ти шпацируєш до метро, отже – хочеш дістатися Термітника!


аркуш Ц

Ти зайшов у вечірній, вже майже нічний скверик. Вуличні вогні надавали йому химерного вигляду. Зупинився поміж двох лавок і подивився вгору. Ніколи ще Термітник не видавався тобі таким потворним. Чорне громаддя з якоюсь дурнуватою рекламою на самісінькій верхівці загрозливо виснуло над тобою, над сквериком і над цілим містом. Вікна Чотирнадцятого Поверху годі було розгледіти, але ти знав, що ніхто з тих вікон не визирає, із жодного! Бо там нікого немає. Ані на Сьомому небі, ані на Чотирнадцятому поверсі, ані вище. Там порожньо. Зовсім. Бога немає… А хто ж тоді є? Хто це вселив у твою божевільну макітру ті збочені бажання? Демон? Що ж, відсьогодні черв стане демоном… Демоном можна. Демони є. Це тобі не боги…
Міліціонер, що чергував у метро запідозрив у тобі наркомана – тебе жахливо трясло. Вдвох охоронці правопорядку завели тебе до своєї кімнати й заходилися встановлювати особу затриманого. Тобі нічого не залишалося, як назвати їм телефон Марметусеньки…
Вдома вона плакала й скаржилася на свою самотню жіночу долю. Ти чув її з-за стіни, бо одразу зачинився в своїй кімнаті. Ти не вимовив ні слова. "Ну добре, добре, – квилила вона під твоїми дверима, – я скажу Володі, щоб не приходив. Боже, якими жорстокими бувають наші діти!" Ти ледь не крикнув їй, що того, до кого вона звертається, не існує. Але стримався…


аркуш Ч

На роботі ти знов було намірився викинутись у вікно, але вчасно згадав, що вчора вирішив стати демоном. І занурився в оголошення, один купончик ти якраз відірвав машинально, прямуючи до метро. "Молода родина з трьох чоловік терміново й недорого найме однокімнатну квартиру. Порядність гарантуємо…" Ти набрав номер: "Добрий день, я за оголошенням. Шукаєте недороге житло?" З вірними треба жорстко. Задля їхнього ж добра – нарешті ти розгадав таємницю поводження з Обраним Народом немилосердного Ягве. Потім дякуватимуть... Хоча чекай… ти ж з'ясував, що богів немає. Ні, таки є. Просто вони жорстокі. М'якушка – не бог, м'якушка – не мине й трьох років, як опинишся розіп'ятим на хресті. Ні собі, ні людям…
Епізод номер шість тебе потішив і дозволив іще на якийсь час залишитися по цей бік віконної лутки. Хоча остаточного повернення до безхмарного, як ти тепер зрозумів, "колись" бути не могло. З архівної келії ти майже перестав виходити. Нові надходження приймав, ледь прочинивши двері, дисциплінована Василівна завчено чекала чергової порції архівного лайна в коридорі. Ікону Марметусеньки ти зняв і поставив за стелажами – ти зробився іконоборцем. Чого очі не бачать, того серцю не жаль. І зовсім не обов'язково натягувати на себе одну з личин багатоликого Вішну, подумаєш… Сутність першоістоти на ймення Атум не менш велична. Не маючи сексуальної партнерки, Атум вступав у зносини з власною рукою… І нічого… викрутився… Удома ти з Марметусенькою не розмовляв, ти її просто ігнорував. Вона випробувала всі засоби впливу, від сліз – до виклику невідкладки, але все було марно. Прийоми більше не діяли. Вона не розуміла,

читати