Завантажити

...Щодо мене, то я, на жаль, не можу так рішуче сказати: “Отже, переїжджаю... ” Чому Ви думаєте, що я знайду учениць, — чи на те е виразні прецеденти фактичні? Хто-небудь з відомих Вам людей утримується з сеї професії приватної учительки європейських мов?.. Лікарі зменшили мій робочий день — дозволяють тільки 4, найбільше 5 годин на день інтелектуальної праці.
...Прикрим здалася мені одна, виставлена вже у Вас, обставина, що я мусила б “скинутись всякої політики”. Я хотіла б знати докладніше, як я маю се розуміти? Невже так, що в Галичині я мала б ще “тихше” жити, ніж на Україні? Коли так, то се страшна жертва душі... Скинутися всякої політики в літературі і в моїх зносинах з метрополією ніяк не можу, бо не тільки переконання, але темперамент мій того не дозволяє, а ще не дозволяє— знаєте що? — дядьків заповіт... Дядько хотів, щоб і моя праця, і моя думка росли і жили, щоб я ні літератури, ні політики не скидалась, щоб я шукала свого шляху...
До М, Павлика, 10 квітня
Радісна і весела та година повороту додому. І дорога здається легшою та прямішою, і люди ніби кращають...
Цього разу вона поверталася залізницею” перетнувши одразу аж пів-Європи. На кілька днів “причепилася павутинкою” до “чиєїсь” хати у Чернівцях, на тиждень — у Києві” і ось знову Гадяч, Зелений Гай...
...Про мою аферу з Трушем не буду Вам писати, бо, на мою думку, вона не має ширшого значення. Я вибираю собі не друзів моїх друзів, але друзів моїх ідей.
...Ви для мене друг святої поезії, найбільшого і найпостійнішого з усіх моїх друзів...
Для мене в Вас є завжди щось таке, що стоїть вище всяких кружкових котерійних та інших справ от мира сего. Товаришування наше, здається мені, власне, “не от мира сего”.
До Ів. Франка, 1 серпня
Що-то хтось любий та чорненький думає, що не їде до когось... Хтось уже дожидає когось так! Нехай би хтось приїхав таки сього місяця, то був би міг звідати Полтаву з нагоди відкриття пам'ятника Котляревському... Хтось заміряє виїхати на зиму на Кавказ...
До О. Кобилянськоі, 2—10 серпня XI
Кавказ... Рівно через десять років він стане її другою батьківщиною, місцем останнього притулку. А зараз вона їхала тільки “на зиму”, на одну лише зиму. Однак треба подаватися в якусь полудневу сторону — полтавсько-київський клімат, видно, вже не для неї, то чому не звідати ще цього краю? Хвалить же його й Кримський, і Маня Биковська од нього в захопленні, й Квітка... Клименту Васильовичу він хоч і не здається чимось надзвичайним — гори як гори, і люди як люди, — все ж радить, запрошує. Буде, мовляв, до кого своїм словом озватися. Воно й правда. Бо поки вдома, поки поблизу тебе друзі, батьки, якось не відчуваєш тієї туги за рідним, котра охоплює тебе на чужині. А це велике горе — буть одиноким, самітним.
 
...На початку жовтня Леся була в Тифлісі.
Тимчасово зупинилася в готелі, бо Маня, яка прийняла б її з дорогою душею, сама жила в чоловікових родичів, а Квітка на власне житло ще не спромігся — теж тулився по людях. Зрештою, добре, що вони хоч зустріли її, допомогли влаштуватись, не залишають одну. Климент Васильович так той просто зі служби поспішає до неї... Бідний він: двадцяти трьох років, а як вимучений життям! От тобі й університет, коли нема “своєї” руки в якімсь відомстві чи департаменті. Шматкові хліба радітимеш...
Климент Васильович працював помічником секретаря окружного суду. Робота не так і важка, але і безгрошова. Шістдесят п'ять карбованців на місяць — не вельми розбагатієш. Бракувало не то що на одяг та матері в Київ — навіть на театр треба було економити.
Все ж у театрі він бував часто, не залишав ні музики, ні етнографії. В цьому значною мірою допоміг Климен-тові добрий друг Лариси Петрівни — Агатангел Юхимович Кримський. Квітка познайомився з ним давненько, ще в Києві, і таки в них же, у Косачів. Якою ж була його радість, коли, приїхавши до Тифліса, застав там славного земляка. Вчений працював над давніми східними рукописами, а поза тим вивчав живу мову, звичаї грузинів. В місті в нього було чимало приятелів. Якось, коли вони прогулювалися над Курою, їм зустрівся літній уже, досить симпатичний чоловік. Кримський гречно з ним привітався, відрекомендував Квітку. Незнайомець виявився етнографом і композитором Завадським.
Климент Васильович швидко завоював симпатію Завадського, і той, бачачи його незвичайний потяг до музики, ввів юного краянина (сам теж був з України) в ширше мистецьке коло. Таким чином Квітка запізнався з Захарієм Паліашвілі — молодим представником новітньої грузинської музики — і взагалі став своєю людиною серед її діячів.
Десь через місяць після приїзду Лариса Петрівна і Квітка гостили в Завадського. Композитор відзначав якусь свою родинну подію, власне, це був лише привід для широкого товариства. Зійшовся переважно музичний світ. Довго сиділи, говорили про різне.
Ще на початку вечора господар, з яким Леся раніше зустрілася, познайомив її з Паліашвілі, той — зі

читати