Завантажити

Гляди, й свого щось дістане — Отут-о, як зараз бачу, портрет Шевченків висів. У рушнику та у вінку із колосся. Я сама не раз прибирала Шевченка до свята. — Старенька навіть підійшла до простінка, звела втомлені руки: мов рушник одхилився чи колосок надто вибався із вінка, от-от упаде.
Варвара Йосипівна розчинила вікно, і кучерява вишнева гілка нічним гостем впорхнула в кімнату.
— Іч, яка прудка, — обізвалась до неї, погладила галузку бабуня. — Того й жде, аби тільки вікно одчинилося. Немає садка, — скрушно зітхнула. — А який же був густий та великий! Аж он куди, мало не до лісу тягнувся. Повсихали дерева, а які й вирубали... Піду вже, — несподівано мовила стара. — Бо й пізно, та й вас же заговорила зовсім.
...Десятки літ одділяє сьогоднішнє від тих днів. Багато води збігло невеликою річкою” що бере свій початок в колодяжнянських околицях; багато разів устелялася барвінком та рястом волинська земля... І коли думаєш про все це — радіє серце, радіє з того, що є такий куточок Землі, такий народ, які дали світові Лесю.

читати