Електронна бібліотека/Проза

Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Завантажити

побував на нашій Волині. Вона нахлинула на мене, роздирає мені серце своїми тужливими піснями, чутими ще в дитинстві. І я знаю: вони не відступлять, поки не вляжуться отуто, на папері. Через них я більше нічого не можу ні думати, ні відчувати. Поза цим я мертва, мовби мене нема на світі.
Климент Васильович відчинив вікна. Дощ ніби ущух, надворі стояла глибока тиша.
— Тобі шкідливо перевтомлюватися. Зрозумій же нарешті.
— Така, друже мій, доля поетів, що кров'ю власного серця мають поливати собі шлях до безсмертя. Безсмертя мене не турбує. Мені болить сьогоднішнє і майбутнє мого народу. Задля цього жертвую всім. Мені й так часами буває незручно, що більшість моїх партійних товаришів надто оберігають мене, затуляють од ворожого ока. І коли я не в силі переінакшити цього, то хоч у власному писанні робитиму так, як вимагає моє сумління. А з усім іншим — хай історія розбирається, це її клопіт. — Вона знову сиділа за столом, переглядала рукопис. Квітка вже знав: мине кілька хвилин, і Лесю не відірвеш — забудеться і сидітиме до... певне, тепер до чергового нападу котроїсь із хвороб.
Зітхнув.
— Але чому ти саме цю драму так опікуєш? — спитав. — Наскільки я знаю, вона далека від того, об чім тільки що тобою говорено. Звичайний собі фольклорний сюжет, яких не бракує в літературі. Коли хочеш, — навіть подібно до Олеся.
— Ну, це вже вибач, — перебила нетерпляче. — Олесева “Над Дніпром” мені видається убогою. Народного там тільки фон... І потім: невже ти гадаєш, що ця прадавня тема вичерпана? Кожне наступне покоління шукатиме в народній творчості свого, нового. До того ж я глибоко переконана, що історію Мавки може написать тільки жінка.
— Хіба що, — всміхнувся Квітка.
— Так, так. А щодо значимості цеї речі, то я не ставлю її вище од інших. Просто інакше писати її не можу. Потім: чому ти вважаєш, що революційним може бути твір тільки з брязкотом зброї, гулом розгніваної маси?
— А Мавка? До чого кличе вона?
— До кращого, що є в людській душі, в людині і що так попрано в ній цією дійсністю, — до чистоти душевної.
— Але ж подумай: ніколи ще ти не писала в такому стані.
— Правда твоя... хоч майже кожна з останніх моїх речей обходиться мені занадто дорого. А що ж? Може, ця “Лісова пісня” буде лебединою піснею Лесі Українки.
— Не говори... — Квітка стримався і вже лагідніше додав: — Ця нічна розмова, бачу, не до добра. Ходи краще спати.
— Я зараз... одну хвилину... — і рука її швидко забігала по паперу.
Квітка постояв трохи і, обережно ступаючи, щоб не рипіли пересохлі від давнини мостини, вийшов.
Дні життя рахувалися тепер “Піснею”: сьомого дня закінчено другу дію; восьмого — сцену зустрічі Мавки з Лісовиком; дев'ятого і десятого... ці дні видалися найтяжчими. Боліла шия, голова, плечі, ніби вона не писала, а вантажила мішки чи довбала неподатливу скелю.
На сході, погожий за весь цей час, займався ранок, місто купалося в променях, пробуджувалося галасом візників і перекупок, що поспішали першими потрапити на базар, шарканням мітел і чиїмись поспішливими кроками, а в її уяві, перед нею лежала поліська пуща, дрібний сніг помалу припорошував дерева, озеро, галявину, на якій ще недавно стояла Лукашева хата. А он і він: змарнілий, давно не стрижений, напівзодягнений, сидить під старою вербою, що сонно поспускала сиве од снігу віття. Сидить і благає свою зрадливу долю,'питається в неї поради.
Сп'янило тебе, Лукашу, кохання. Загубив ти його, загубив своє щастя. Десь блукає воно, мов туман гаєм... Але живе. Чуєш, живе! Бо ніщо в світі не зникає безслідно, надто ж — кохання. Хай ти його зрадив через свою безрозсудність, хай знехтував, — раз тобою народжене, воно житиме вічно, не в твоєму, так у чиємусь серці, а житиме, садитиме дивоцвіти на землі цій окраденій; твоє, тільки твоє, — воно виросте у велику вселюдську любов, яка знищить морок, розтопить кригу, що сковує душі невільних.
Чуєш голоси нового дня. Людино? Бачиш світанок? Він уже загорівся. Великий, кривавий. Запалав полум'ям сердець нужденних, голодних, залюблених у майбутнє, готових заради нього на велику потребу.
...До кімнати зайшов Квітка. Лариса Петрівна чи не помітила, чи не звернула на це уваги. Климент Васильович знав ці хвилини: Леся не любила, коли перешкоджали. Все ж влучив, здавалося б, слушну мить і сказав:
— Ти гориш уся, Лесю... Спочинь же.
— Горю?! Правда, любий, все життя моє — невпинне горіння. На моїх очаз{ згоріло стільки прекрасних сердець! То чому моє має тліти? Я ж — Одержима... Я клялася їхнім життям, їхньою мукою. Я мертвим дивилася в очі.
Горить моє серце. Чуєте, Люди? Його запалила іскра палкої до вас любові. Ви навчили мене ніжності і жорстокості, пісням своїм і плачам, добру навчили і злу, радощам і стражданням. Спасибі вам. Люди! Я не гніваюсь за свої муки, не нарікаю на долю. Вони дали мені сил Прометеевих, терпіння народного. Я ними житиму, я маю в серці те, що не вмирає.
Я йду

Останні події

29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
26.06.2025|07:43
«Антологія американської поезії 1855–1925»
25.06.2025|13:07
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
25.06.2025|12:47
Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
25.06.2025|12:31
«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
25.06.2025|11:57
Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
25.06.2025|11:51
Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
20.06.2025|10:25
«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі


Партнери