Завантажити

потіху...”
До О. Кобилянської” 30 грудня
Тепер про Ваше “Із дневника”... Я скажу просто:
далеко не кожний Ваш вірш одізваеся так мені десь аж в глибині серця, як оці картки “Із дневника”... Се, власне, “відгук”, тож не дивуйтесь, коли в ньому бракуватиме об'єктивності, бо я не стільки думаю, скільки почуваю те, що маю казати... Давно колись, ще в Коло-дяжному. Ви розповідали мені план одної драми... потім елементи з нього я пізнала в “Кам'яній душі” і щиро призналась Вам, що від плану я більшого сподівалась. Ви сказали, що дійсно мусите “скрутити голову” планові через незалежні від Вас причини... Мені було жаль того плану із “скрученою головою”... Ще раз, теж давно... Ви казали, що маєте писати якийсь роман, що він Вам дуже на душі лежить; теми не сказали. Пізніше я спитала, що з Вашим романом. Ви сказали щось безнадійне... І часто я думала про ті “скручені голови”... І я не одну “голову скрутила”... А тільки як я оце прочитала крик і скарги Ваших “дітей”, то й мої обізвалися — тим самим тоном!..
І ще знаєте що? Ваші діти не загинули, бо ось вони вже вголос обізвались, — певне, не тим голосом, якого Ви для них бажали, не співом соловейків, але людським голосом, людською тугою, і, хто знає, може, спів соловейків не так проникав би у серце, як сей стогін утоплених дітей Ваших.
До їв. Франка, 13 січня
...Хто дає одсіч Єфремову за когось і ще за когось і за прапор модернізму (так, як хтось розуміє модернізм)... Єфремов зачепив мене як критика і як публіциста” то мені мовчати не випадає.
До Кобилянської, 24 січня
Люба мамочко! .............
. . . . . . Оце ж я, як бачиш, таки одгризнулась
на Єфремова, не стерпіло серце, та таки й не випадало терпіти... Я хочу, щоб моя відповідь одбивала своїм спокійним, навіть “рицарським” тоном від тої дикої бурсаччини... Хто сказав Єфремову, що натуралізм був індиферентним “к вопросам общественно-политической жизни”?.. Хто сказав Єфремову, що літературні школи то “вопросы домашнего свойства”, а не інтернаціональні?.. Де він бачив "планомерность в чередовании направлений" — хіба люди ставили собі планом: оце у нас романтизм, а потім буде натуралізм, а потім новоромантизм і т. п. ...Кобринська і Кобилянська “выступили на литературное поприще” далеко не “в последние годы” і навіть не в “последнее десятилетие”. Як не було натуралізму — а Нечуй, а Франко? Сумбур його доказів і нападів на мене я, сподіваюсь, уже доказала.
27 січня
...А що, чи ти не допиталась чого у фірми Малих про
переклади?
Сестрі Ділі, 10 лютого
Фірма Малих. Лариса Петрівна чула про неї у Берліні, Відні, у Львові, бачила її продукцію — маленькі книжечки Маркса, Горького, Лафарга, Мірбо... Чимало розповідала про видавництво Ліля. Заснувала його молода соціал-демократка Марія Малих. Ліля добре знала Марію Олександрівну, невгамовну, енергійну жінку, часто гостила у неї дома — її сестра” Катя, теж була слухачкою медичних курсів. Ще кілька років тому, — власне, тоді, як Леся востаннє лікувалася в Берліні, — Малих шукала своєї дороги. Доля закинула її до Швейцарії, звела з російською революційною еміграцією. Там і зародилась в Малих ідея організувати в Росії легальне видавництво дешевої соціал-демокра-тичної літератури.
Отже, через сестру Леся вважала себе, хоч і заочно, а таки знайомою Марії Олександрівни. Щоправда, обидві про те не розповсюджувалися—“фірма” теж була “піднадзорна”, за діяльністю, зв'язками її видавця стежили не менш, ніж за Лесиними.
Тепер, з далекого Сан-Ремо, Лариса Петрівна турбувалася про долю “Ткачів”. Не повезло їй з цією драмою: Ганкевич промаринував більше року — довелося забрати, зробити (який раз!) російський переклад і відіслати Малих. Книга ж потрібна до зарізу! Та й Франко дав згоду на переклад кількох оповідань.
Треба писати, треба й пропагувати, “прорицати”. Літературні школи, літературний процес — питання не “домашнего свойства”.
...Хтось дорогий та добрий пробачить комусь-якомусь за мовчання, як уже не раз пробачив — правда?.. ...Той хтось таки мав неспокійну натуру. От недавно зладив полемічну статтю до “Молодої України”, схотілося зачепитися з М. Ганкевичем за терор та за політичну етику... Не стерпіла душа моя, що проводир української соціал-демократії таке плете!
...Хтось комусь радить “Землю” на німецьке перекладати... бо такий роман... варт і німецькій публіці показати.
До О. Кобилянської, 12 березня
Люба мамочко!.. Сі дві речі я посилаю до того збірника, що ти і Людя видаєте...
...З передмовою і примітками до останнього розділу збірника “На крилах пісень” я мала досить клопоту... Терпіть не можу взагалі передмов і коментаріїв писати...
...Боюся, що ти знов, як завжди, будеш незадоволена з моїх думок про зарібок, диплом і т. ін... А ще я знаю, що, хоч не зовсім виразно, що фінанси родинні заплутані... На мене йде багато більше, ніж на інших... Все це якимсь каменем лягає на душу...
 
29 березня

читати