Завантажити

спасибі вам, ощасливили мою хату, ощасливили мене, грішного, — зовні удав радість Махтей, а всередині чогось тривожиться. — Та сідайте до столу, ми вао курятиною й свіжою •рибкою почастуємо. Карасики оце ж тільки-тільки підстрибували на пательні, — закрутив по хаті свеї вага комірник, — Жінко, бачиш, кого дочекались?! — • гукнув на прив'ялу тонкостанну молодицю, очі і обличчя якої аж бризкали презирством,
— Не турбуйся мною, — строго сказав Рогиня.
— Як не турбуватися таким гостем? — поплямкав тяжкими губами Махтей. — Жінко, став на стіл чарку, тарілку, а виделки не клади, бо курятину краще паювати руками. Та й сама сідай з нами — вип'єш веселухи.
— Трійла б ти напився, — тихо, тільки для чоловіка засичала молодиця, проте поставила на стіл що треба для гостя і, розгойдуючи зашироке пошиття, вийшла з хати.
— Усе навети, — повів укороченими бровами комірник. — А моя ж плоскирка на такий язик розжилася, що й на шлюбній кроваті мала час посваритися. Одружився, можна сказати, на чотири вітри.
— Умгу, — невиразно мовив Рогиня, не приторкуючись ні до чарки, ні до хліба-солі. — Чогось у тебе живіт росте, як лихварський процент, та й увесь ти салом обріс.
— Бо гостей часто вітаю. З гостями ж не будеш кисляк хлебтати. А чого ви такі смутні та невеселі, наче сотник Забрьоха? — вдався комірник до класики; в ній йому найбільше подобалось, як сотник з писарем сокрушають перш борщ гарячий з'усякою мілкою рибкою та пшоняну кашу до олії, далі захолоджуваний борщ з линами, а там юшку з миньками та з пшеничними галушечками, та печені карасі й дудлять дулівку. Ото вміли люди їкити!
Це все напам'ять затирликав Боденькз і знову запросив агронома пригощатися, бо ж на столі лежать карасики, які годину тому плавали в річці, а потім підскакували на пательні в сметані.
— От жаль тільки, що ви запізнились на королівську юшку, — аж прицмокнув комірник. — Хто ж її отак зготує, як не ваш покірний слуга! Оце ж спочатку беру йоржі або носарі, не розчиняючи, не оскрібаючи, прополощу їх — і в окріп, покрутяться ; .вони в цьому кілька хвилин — і проціджуй перший навар, а рибку викидай. Потім підходить черга до окунців-матросиків. З них я ви,ймаю тільки нутрощі, луски не чіпаю. Відтак і кидаєш їх у перше вариво разом а цибулькою, петрушкою і спеціями. Це все Іувариться з півгодини, навар знову відціджується, і вже в нього І'вакидаю гарну рибу — обпатрані окуні, краснопір, густірку, і ІЦнеодмінно з кров'ю. Дурень той, хто змивав її! Господи, що това юшка виходить! А який у мене чаламур до неї! — І Боденька підвів очі до стелі: — Прости мене боже, люблю, грішний, попоЦїсти. Ох, недарма кажуть: аби здоров'я, а гріхи будуть... То по- Кяивайте з карасиків, вони також варті уваги. неждано, мов грім з ясного неба, його приголомшила відповідь:
— Вотще, Махтею, твої намагання: ниньки в тебе їсти не буду.
— Це ж за що я маю таку повагу?! — аж підскочив пройда, підскочили його щоки і занедбана шапка волосся. — Чим же отак завинив бідолашний Махтей?
— Таки завинив!! — відрізав Рогішя. — І ти вже належиш суду. А як фашисти судять злодійство, — добре знаєш. Цо тобі не радянські закони.
З обличчя комірника одразу ж сповзла кров, а тяжкі варги засіпались, оголяючи зеленкуваті з'їджені зуби.
— Господи, за що ж мені таке лихо?! — І він підвів до невидимого бога очі і руки.
— За те, щоб не забував міри і в злодійстві, — жорстоко сказав Рогиня, дивлячись поверх комірника. — Тепер за ніч, коли зможеш, заличкуй свое паскудство в коморі, а вранці виглядай ревізію.
Натоптувата постать Боденьки осіла, як перестояно тісто, а в очі ввійшли розпач і благання.
— Гавриїле Олексійовичу, що ж я зможу зробити за однуоднісіньку ніч? А ще як пан директор наскочить на моє старання? Він хоч і краде, а все одно свиня. Хоч шепніть: до кого попали матеріали. То я, може, скочу на коней і гайну з приношенієм? І вам краще буде, коли Боденька крутитиметься у коморі, а не на мотузці. Зробіть таку ласку.
Рогиня наче повагався, поглинав на вікна і раптом запитав:
— А які ж будуть твої приношенія?
— Та усе ж знайдеться, крім пташиного молока, але ми його можемо замінити спиртом. — І враз па знекровленому обличчі комірника з'явилась надія: — Невже, дорогенький Гавриїле Олексійовичу, матеріали потрапили до вас?!
— Поки що до мене, але...
— О господи! Є таки справедливість на світі! — ожив комірник. — Я ж знаю: ви не втопите мене. Бо це ні до чого вам, та й мені. Ось дайте пару деньків — і я вирачкуюся з біди: в коморі буде повний ажур.
Нарешті Рогиня посміхнувся:
— Що, навіть у полюбовниці забереш бочечку меду?
— І про це написали?! — обурено вигукнув Боденька і осікзирнув на вікна, ніби за ними його могла почути дружина.
— Написали, навіть з деякими небезінтересними подробицями. Махтей трагічно глянув на Рогиню:
— Це, певне, сочиняли такі кривосудці, що самі ходять до жінок з порожніми руками. А хто ж з порожніми руками прийме комірника?
На таку сентенцію Рогиня

читати