
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
мало не розсміявся. Комірник одразу помітив зміну настрою в начальства, хоча досі потай підсміювався над тем, і попал вимізковувати, якітмі датками умиротворити його. Можна б і пару золотих бринькачів дати на зуби, але ж ненароком ще вскочиш у халепу. Жирами теж ніби незручно підкуплятися, хоча б нони могли оживити оцю знемощілу шкіру, з-під якої аж стовбурчаться маслаки. От медом і до святого, і до грішника можна підкотитись, бо він не хабар, а ліки. Але скільки його дати? І Махтеєві враз чогось стало жаль себе: скубуть, скубуть його, паче півня, а не зпаюгь, що й курчатко теж хоче жити. От чуствітельпа колись пісня була! І мимоволі прошепотів: «Цыпленок жареный...» Що не кажіть, а Махтей дещо петрав у літературі, особливо в тій, де говорилось про їстівне.
Сокрушно похитавши головою, він тернув долонею по рідкуватих поросячих віях, витер свою печаль відворотом піджака і сумовито звів очі на Рогиню.
— То не продасте, Гавриїле Олексійовичу, мою великогрішну душу? Невеликий буде на ній заробіток, бо де ж ви бачили комірника, якому не доводилось би хитрувати чи якого не скубуть?
— І сам не знаю, що робити з таким гріховодником! — завагався Рогиня. — Витягни тебе з болота — сам ув'язнеш у ньому.
— Помилуйте, підрятуйте і воспреп'ятствуйте навету. Я ж не Іфадянське, а чуже потроху розтрушував... — І запнувся: чи не рбовкнув зайвого. А тепер слово не горобець. — Коли ж ваша ласка, дозвольте мені, недостойному, покласти вам у бричку лиипівку святого меду — самого найкращого, лікувального. І, замість віднікування, він почув:
— Коли це мед лікувальний, то не поскупись на дві липівки. Може, вони пособлять моїм немочам.
— Оце розмова! — запобігливо заграв очима Махтей, одразу кинув з душі всі тривоги, вискочив з-за столу, полапки здер з ридверпого кілочка в'язку ключів і, мало не виваживши двері, Пнувся до хатньої комори. Там щось забряжчало, загупало, затоііхтіло, і незабаром Рогиня з вікна побачив, як ощасливрквий, чимсь схожий на байбака, Махтей ніс на животі бочечку медом. Уже надвечір'ям Рогиня виїхав з обійстя розчуленого комірка, який, прихвалюючи начальство, ніяк не хотів розпрощатися веим і все щось підсовував і підсовував у бричку, бо тепер воні — полова, а животу треба пропітаніє. Коли бричка виїхала за ворота, Махтей підтюпцем вибіг на вулицю і довго-довго махав руками, немов розпухлий підкорочний вітрячок. Ох ці підкорочені хитруванням вітрячки, що з'їдають...
На подвір'ї Гримичів стояв дух чорнобривців і лісового сіна, отого, в якому дрімають настої дикої полуниці, чебрецю, мaтeринки й привороту до дитячої казки. «Ой коте-котино, поїдем по сіно, я буду воли пасти, ти будеш сіно класти».
Два високих ошатних стіжки стояли насупроти вікон оселії поппо, нагадуючії Лавріцу його близнят.
Рогиня, як грішник, увійшов у осінню задуму двору, постояв біля стіжків, до яких приткнувся вербовий човен, прислухався до тиші, а потім розчинив ворота, підвів коней до сіна. Борозний зачепився копитом за човен, і він озвався низинним гудінням. Далі яблуня гупнула яблуком, зітхнув спросоння татарський брід, а з хмари ошелешено вискочив місяць, і на подвір'ї ожили тіні, чорнобривці, кущі жоржин і глечики, що скапували на землю росу. Господи, що б він не дав, аби мати отакий двір з човном, стіжками, чорнобривцями, а не прокляте крайсагрономство.
Десь тижнів два тому був зустрівся з Гримичем на полі, Після різних недомовок та прицінень Лаврін і підкосив його:
— Не думав я, Гавриїле Олексійовичу, що ви так низько упадете. Я не дивуюсь таким дурням, як поліцай Терешко, — у них за черевом голови не видно. А ви ж у науці сиділи, вищу освіту маєте, і отримали її не від кого, а від Радянської влади. Вона за це не взяла а вас ні копієчки. То чого ж ви отак потягнулись до чужих срібляників? Чи скорбота честолюбства згризала вас? Не хотілось бути тільки простим агрономом? Так це честолюбство скоріш усього забиває людину в гробові дошки.
Звідки ж таке знаття у простого селянина? А чи простого? Він теж не в одну книжку заглядав, не раз їздив у музеї, радився з ученими, а про його добру хліборобську працю навіть у газетах писали. Що ж тепер Лаврін скаже йому? Вислухає мовчки та й покаже на двері? Отак і крижують тебе слова і добрих людей, і нечисті. Перемагаючи сум'яття, болі, Рогиня відчиняє сінешні двері й стукає в хатні.
— Заходьте! — озивається дзвінкий голос.
Незручно пригнувшись, він переступає поріг. В очі йому одразу б'є полум'я з печі, а вже потім бачить пригнуту постать Ярини, що завзято вимішує в діжі тісто, воно і обурюється, і попискур, під її руками.
«Чого ж Ярина дома, а не в лісах? І хто малював її личко та брови?»
— О, це ви! — здивувалася, зніяковіла, ніби розгубилася дівчина і витягла з діжі руки.
— Таки я, — невесело вітається агроном. — А де ж батькоматір?
— Вони пішли кумувати на хрестини. Не все ж смерть мав ходити по селі. — Ярина вивільняв руки від тіста, запрошує Рогиню сідати, а сама кидається до дерев'яного саморобного вмивальника. —
Останні події
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
- 14.05.2025|10:05Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
- 14.05.2025|09:57«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
- 09.05.2025|12:40У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
- 09.05.2025|12:34Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
- 07.05.2025|11:45Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»