Завантажити

ні півслова, замахнув він списом і так черкнув свого джуру раз і вдруге, що той, як сніп, на землю впав; щоб нашого рицаря не впинила була Доротея, то бідаха Санчо тут би й смерті собі добув.
- Ти думаєш, підлий хаме,- озвався Дон Кіхот по якійсь хвилі,- що я вічно буду сидіти, згорнувши руки, що ти в мене всяке зле-лихе витворятимеш, а я все тобі плазом пускатиму Так не буде ж сього, нахабо безсовісний,- а інакше тебе й назвати не можна, коли ти посмів злорічити на незрівнянну Дульсінею. Чи ти не знаєш, мудю такий, лайдаку, гунцвоте, що якби вона не вливала сили в правицю мою, то я і блохи вбити не здолів би Скажи, шельмо з гадючим жалом, хто, по-твоєму, завоював се царство і зняв голову велетню, хто зробив тебе маркізом (бо на все те я дивлюсь уже, як на річ доконану і формально узаконену),- хто, як не доблесна Дульсінея, що обрала рамено моє за знаряддя великих своїх звершень Вона бореться в мені й перемагає, а я нею тільки живу й дихаю, бо вона - життя моє, і дух, і суть. О, розпревражий гультяю, який же ти невдячний тебе піднесено із грязі в князі, і в тебе язик повертається лихословити на свою добро-чинницю!
Хоч же і був Санчо побитий, та чув усе, що говорив Дон Кіхот; підвівшися хутенько з землі, він захилився за Доротеїного ступака і промовив звідти до свого пана
- Ви мені, пане, скажіть коли ваша милость порішила не женитися з цією вельможною принцизною, то, виходить, і царства вам не буде, а якщо так, то чим же ви зможете мене нагородити От чого мені жалько! Ви б таки взяли оженились із царівною, що наче з неба оце до нас плюснула, а там можна буде і з панею моєю Дульсінеєю пожартувати, бо, знаєте ж, були такі царі й королі на світі, що полюбовниць собі мали. А котра з них кращіша, до того я не мішаюсь, мать що обидві гарні. Та коли правду казати, то я пані Дульсінеї зроду і в вічі не бачив.
- Як то не бачив, блюзніре ти блазнюватий! - обурився Дон Кіхот.- Хіба ж ти не привіз мені оце зараз од неї вісті [191] - Я хотів сказати, що бачив її лише мелькома,- похопився Сан-чо,- то й не міг роздивитися дрібніше на всі її красоти і принади, а так на огул вона вроді лепська.
- Тоді я тобі прощаю,- промовив Дон Кіхот,- даруй же й ти мені що я тобі досадив ти ж знаєш, як важко буває перший порив упинити.
- Це-то я знаю,- відповів Санчо,- мене самого пориває першим ділом до балачок, то й мелю собі, що на язик наверзеться.
- Ти, Санчо, говори, та не заговорюйся,- сказав Дон Кіхот,- а то, знаєш, поти жбан воду носить... Я думаю, ти розумієш.
- Чом не розуміти, розумію,- сказав Санчо,- та тільки ж Бог із неба все бачить і знає, хто більший гріх робить чи хто, як я, недобре говорить, чи хто, як ваша милость, недобре творить.
- Ну, годі вже,- помирила їх Доротея,- бігай, Санчо, поцілуй панові руку й перепроси, та зважай надалі, кого хвалити, а кого гудити, і не кажи лихого слова про ту володарку Тобоську,- хоч я її не знаю, проте завше готова їй услужити. А втім, уповай на Бога ти неодмінно доскочиш посілості якоїсь і заживеш паном на всю губу.
Санчо, понуривши голову, підійшов до свого пана і попросив ручку - Дон Кіхот подав її з величною гідністю і, як джура поцілував її, поблагословив його і велів пройти за собою трохи вперед, бо він має дещо в нього розпитати і поговорити з ним про певні важливі речі. Санчо так і зробив; проїхавши трохи вперед, Дон Кіхот звернувся до нього з такими словами
- Відколи ти повернувся, я не мав ні часу, ані змоги розпитати в тебе про деякі подробиці твого посельства і про те, яку ти привіз мені відповідь; тепер же, коли доля погодила нам слушний час і слушне місце, ти не відмовишся, я гадаю, порадувати мене добрими вістями.
- Питайте мене про що хочете, ваша милость,- відповів Санчо,- і я вам любісінько викладу, як на долоні, все, од початку до кінця, тільки прошу вас, пане, не будьте такі оприскливі та мстиві.
- Нащо це ти мені кажеш, Санчо - спитав Дон Кіхот.
- А на те,- одказав Санчо,- що ви мене оце двічі потягнули більше за ту суперечку, в яку нас нечиста сила тоді вночі заплутала, аніж за те, що я бовкнув проти пані моєї Дульсінеї, бо я ж її люблю й шаную, мов святощі які (хоч у неї вони й не ночували),- єдино тим, що вона ваша милоданка.
- Не заводив би ти, Санчо, про се мови,- сказав Дон Кіхот,- бо вже воно мені набридло. Я простив тобі щойно, але, як то кажуть, за новий гріх - нова покута.
Серед такої розмови побачили вони нараз чоловіка якогось, що їм навпроти верхи на ослі їхав; як ізблизився до них, придивились, аж воно щось ніби на цигана скидається. Та Санчо Панса, що де, було, не вздрить осла, то зразу туди очі й душу пориває, вмить упізнав у тому вершникові Хінеса де Пасамонте і, як по ниточці доходить до клубочка, так він по циганові до Сірого свого добрався. Так воно справді й було злодій їхав на краденому ослі; щоб же його не впізнали, як осла продаватиме, вбрався він за цигана, бо по-циганськи (та і ще пр-вся- [192] кому), говорив він незгірше, ніж своєю рідною мовою. Скоро Санчо вгледів його і впізнав, зразу гукнув до нього що є сили
- Ах

читати