
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
тобою розмовляла Чи питала щось про мене, і як ти їй відповідав Розкажи мені геть-чисто все, до останньої, мовляв, цяточки.
- Нічого вона в мене не питала,-; відповів Санчо,- та я їй сам усе розказав так, мовляв, і так, пан мій заради вас у гори й бескеття, [194] мов той дикун, забився і одбуває там покуту, ходить голий до пояса, спить просто неба, хліб їсть без обруса, бороди не чеше, плаче-ридає, свою долю проклинає...
- Що я нібито долю свою проклинаю, се вже ти перегнув,- зауважив Дон Кіхот,- бо я, навпаки, благословляю її і благословлятиму по всі дні життя мого, що вона мене сподобила любити таку високу душею сеньйору, як Дульсінея Тобоська.
- Що висока, то висока,- сказав Санчо,- мать, на цілий корх вища за мене буде.
- А ти ж як, Санчо,- спитав Дон Кіхот,- мірявся з нею, чи що
- Та нарочито не мірявся,- одказав Санчо,- а як помагав їй лантух збіжжя на осла завдати, то стояв поряд неї і побачив, що, либонь, на цілу долоню вона од мене вища.
- І правда ж,- сказав Дон Кіхот,- що до того стану гінкого і високого зросту долучаються в неї тисяча тисяч гарних прикмет, що оздоблюють їй душу Та скажи мені, будь ласкав, Санчо, іще одну річ коли ти підійшов до неї, то чи не відчув якогось такого аромату аравійського, пахощів тонких і духмяних, що й слова до них не прибереш, духу такого, як у крамниці модного рукавичника
- Та як би вам сказати, пане,- відповів Санчо,- од неї справді трохи пахтіло ніби чи тхнуло чимось мужчинським,- звісно, наробилася в охоту, то й упріла.
- Тут щось не так,- зауважив Дон Кіхот,- мабуть, у тебе нежить був, а може, то ти почув свій власний запах. Адже я знаю, як благо-ухає ся троянда серед терня, сей зельний крин, ся духовита амбра.
- Все може бути,- відповів Санчо,- воно й справді, од мене самого частенько такий дух іде, як тоді, мені здалося, йшов од її милості сеньйори Дульсінеї. Та й не дивно, сказано - чорт на чорта скинувся.
- Ну гаразд,- допитувався далі Дон Кіхот,- от вона вже переточила пшеницю й до млина вирядила, а що ж вона зробила, як прочитала листа
- Та вона його й не читала,- одрік Санчо,- бо, кае, неписьменна; взяла та й подерла на дрібнюсінькі шматочки не хочу, кае, нікому на прочитання давати, щоб у селі, кае, не знали моїх тайнощів. Буде з мене, кае, що ти мені з уст про панове кохання з'ясив і про ту несвітську покуту, що він через мене справляє. Скажи, кае, панові, що я цілую йому руки, і дужче мені хочеться його в образ побачити, аніж листи йому писати. А ще просила й наказувала, аби, одержавши од неї звістку, зразу вийшли з тих нетрів і перестали витворки витворяти та їхали б негайно в Тобосо, як тому не стане на заваді якась важливіша річ, бо вона страх як хоче з вашою милостю побачитися. Здорово вона сміялась, як я сказав, що ваша милость прибрала собі наймення Лицар Сумного Образу... Питав я в неї, чи приходив отой біскаєць, так, кае, приходив, і дуже, кае, добрий хлопець. І про галерників питав, так ні, кае, поки ще ані жодного не бачила.
- Досі було все як слід,- промовив Дон Кіхот.- Та скажи мені, якого клейнода вона дала тобі на відході за вістку, що ти од мене привіз Бо то, бачиш, у рицарів мандрованих та дам їхніх так уже здавна повелося, що вони дарують різні коштовні речі джурам, вірницям чи карликам, котрі від нього до неї чи від неї до нього з вістями приходять чи приїздять, у нагороду б то за їхнє посельство.
- Може, воно й так,- одказав Санчо,- і, як на мене, то се дуже добрий звичай, тільки таке мусило бути в давню давнину, а тепер дають хіба лустку хліба чи грудку сиру, бо не що ж подала мені й пані моя Дульсінея через огорожу подвірню, як я вже попрощався з нею. Ще й сир, як на те, овечий був.
- Вона без міри щедра та гойна,- сказав Дон Кіхот,- і якщо не подарувала тобі якоїсь золотої цяці, то лише через те, що не мала нічого під рукою. Та добрі, кажуть, ковбаски й після паски. Я побачусь із нею, і все якось улагодиться. А знаєш, що мене дивує, Санчо Здається мені, що ти до Тобоса й назад не з'їздив, а злітав, бо за яких три дні справився, а туди ж не менше буде, як тридцять миль. Звідси я висновую, що той мудрий чорнокнижник, котрий мною опікується і мені добра сприяє (а що такий десь конче мусить бути, се річ цілком певна, інакше я не був би правдивим мандрованим рицарем), що той чародій, кажу, допомагав тобі в подорожуванні, хоч ти сам того, може, й не помітив інший чаклун підхопить, було, з ліжка сонного рицаря, і той, не тямлячи, як, що й до чого, прокидається назавтра за тисячу миль од того місця, де спати ліг. Якби не сі чародії, то мандровані рицарі не могли б один одного в біді рятувати, як вони те раз у раз роблять буває, що хтось із рицарів воює десь у Вірменських горах із песиголовцем чи почварою якою або так із яким воїном,- аж тут у найскрутнішу хвилю, коли вже він от-от полягти має, мов уродиться, прилетить на хмарі чи на колісниці вогненній інший рицар, вірний його товариш, котрий перед тим щойно в Англії десь був, стає йому до оборони і одзволяє од смерті, а ввечері той рицар уже в себе дома сидить, вечеряє
Останні події
- 30.04.2025|09:36Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
- 29.04.2025|12:10Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
- 29.04.2025|11:27«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
- 29.04.2025|11:24Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
- 29.04.2025|11:15Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
- 21.04.2025|21:30“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
- 18.04.2025|12:57Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
- 14.04.2025|10:25Помер Маріо Варгас Льоса