Завантажити

цілій Ламанчі голосно лунає. Заледве я зійшла на берег в Осуні, як уже почула про незліченні його подвиги, і наче хто мене в серце торкнув, що саме його я маю шукати.
- А як же вашмость могла в Осуні на берег зійти, коли то не морська пристань - спитав Дон Кіхот.
Перше, ніж Доротея спромоглась на якусь відповідь, в розмову втрутився священик
- Ясновельможна принцеса, певно, хотіла сказати, що висадилась вона в Малазі, а вже в Осуні вперше почула про вашу милость.
- Саме це я й мала на увазі,- притакнула Доротея.
- Ну, тоді все ясно,- сказав священик,- хай ваша величність каже далі.
- А далі вже, власне, нема чого й казати,- мовила Доротея.- Доля була до мене така зичлива, що я розшукала пана Дон Кіхота і можу вважати, що я знов повновладна цариця й повелителька над усім моїм царством, бо сей рицар з притаманною йому ґречністю й великодушністю прирік мені зробити ласку і йти за мною, куди я його поведу,- [189] поведу ж я його прямо до Пандафіланда Хмуроокого, аби вій убив його й повернув мені те, що лихий велетень беззаконно забрав у мене. І все те має справдитись слово в слово так, як наворожив мій добрий панотець Тінакрій Знаючий, бо він до сього ще додав і написав чи тс грецьким, чи то халдейським письмом (я гаразд не вчитаю), що коли той напророчений рицар зніме велетневі голову з плечей і зажадає, щоб я стала йому дружиною, то щоб я без жодних вимовок і суперечок погодилась стати його правною малжонкою і ввела його в володіння і царством моїм, і моєю власною персоною.
- А що, друже Санчо,- обізветься тоді Дон Кіхот до джури свого,- чуєш, до чого воно йдеться Не я тобі казав От уже нам і царство до царювання, і цариця до женихання!
- Дей же його кату! - вигукнув Санчо.- Сучий син буде, хто з нею зразу ожениться, як тільки переріже горлянку тому гаду Панто-хвиладу! Та й цариця ж то така краля, що ну,- коби мені всі блохи в ліжку на таких-от перевертались!
По сій мові підскочив двічі вгору з великої утіхи, ще й руками в підошви ляснув, а тоді схопив Доротеїного мула за оброть, спинив його, упав перед ним навколішки і попросив ручки поцілувати на ознаку того, що він визнає її за свою царицю й повелительку... Кого б, ісправді, не насмішило оте панове божевілля й джурине простосердя Та Доротея простягла йому ручку до цілування і обіцяла, що зробить його вельможею в своєму царстві, скоро небо пошле їй таку ласку і поверне їй владу над її державою. Санчо подякував принцесі такими словами, що всі знову зареготались.
- Оце, власне, і вся моя історія, панство моє любе,- сказала Доротея.- Мені лишається тільки додати, що з усіх прибічників, які мене в дорозі супроводили, зостався живий один оцей бородатий слуга, а то всі потонули під страшенну хуртовину морську, що захопила нас, як ми вже до пристані допливали. Ми з ним якимось чудом прибились до берега на двох дошках, та і все моє життя, як ви напевне вже помітили,- то суцільне чудо й таємниця. Коли ж я про щось, може, занадто широко річ повела, чи де яке слово не до ладу сказала, то не винуйте мене занадто строго адже з самого початку моєї оповіді велебний пан ліценціат цілком слушно зауважив, що безнастанні і надзвичайні злигодні відбирають пам'ять тому, хто їх переносить.
- Мені вони її не відберуть, о чеснородна і владоможна сеньйоро,- промовив Дон Кіхот,- нехай би, вам слугуючи, я зазнав їх премногеє множество! Тим я знову потверджую і конфірмую ласку, що вам обі-цяв-єм, і присягаю іти за вами хоть і на край світу, аби спіткатися з лютим супостатом вашим, котрому я думаю з помочею Всевишнього і власної моєї правиці відтяти гордливу голову лезом цього... не кажу доброго меча, бо Хінес де Пасамонте забрав його у мене.
Останні слова наш гідальго промимрив собі під ніс, а потім знову заглаголав на повен голос
- А як я вже зотну йому голову і оддам царство ваше вам же у мирну обладу, то нехай ваша найясніша персона розпоряджає собою по власній волі й уподобі, тим що поки пам'ять моя зв'язана, і воля моя у неволі, і розум мій утрачений усе через тую... не скажу через ко,го,- [190] я й помислити не можу про одруження з будь-якою іншою, хоч би і з самою Жар-Птицею.
Сі останні слова Дон Кіхотові про те, що він не хоче одружуватись, так не сподобались Санчові, що з великої досади він аж зарепетував на пана
- їй же Богу і присягай-Богу, пане мій Дон Кіхоте, у вашої милості не всі дома! Де видано одкидатися од такої вельможної принцизни, як оця-о Чи, може, ви думаєте, що таку, мовляв, пайду аби-де знайду Еге, держіть в обидві жмені! Чи, може, скажете, пані моя Дульсінея краща од сієї Овва! Далеко куцому до зайця вона її і нігтя не варта... Дідька лисого стану я коли грапом, як ваша милость печеного льоду шукатиме. Женіться, женіться зараз же, бодай вам се та те, загорніть собі царство, що само в руки на дурничку дається! Станьте вже раз царем чи королем, а мене маркізом ізробіть або й губернаторем, а там, про мене, хоч і весь світ пропадай!
Не стерпів Дон Кіхот, що при ньому його володарку Дульсінею такими словами шпетять; не сказавши Санчові ні слова,

читати