Електронна бібліотека/Проза
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
романи.
За три чверті милі звідти серед безладного скалля та бескеття знайшли вони Дон Кіхота наш рицар був уже вдягнений, лише не при збруї. Як побачила його Доротея (Санчо їй сказав, що то він і є), зразу вдарила свого ступака нагайкою, а за нею слідком потрюхикав бородатий голйборода; коли ж вони зблизились до Дон Кіхота, слуга зіскочив із мула і допоміг ізсісти Доротеї. Вона спішилась легко і жваво і тут же стала навколішки перед Дон Кіхотом, що марно силкувався її підвести. Не встаючи, вона такими промовила до нього словами
- Я не встану з місця, о славетний і зацний рицарю, допоки ви з добротливості й великодушності своєї не приречете мені одної ласки, що буде за честь і славу персоні вашій і за велике благо найбарзо невтішній і наймоцно скривдженій дівиці на білому світі. Якщо й справді міць потужної вашої правиці відповідає розголосу несмертельної [182] вашої слави, то повинні єсте вчинити ласку безталанниці, що з такого далекого краю прийшла на сяєво преславного імені вашого шукати ради й поради в своїй недолі.
- Я не дам ні слова одповіту, ясна панно,- одрік Дон Кіхот, і не буду слухати далі справи вашої, поки не рачите з землі встати.
- Ні-бо, не встану, пане рицарю,- сказала скривджена дівиця,- аж поки достойність ваша не прирече мою волю вчинити.
- Прирікаю і обіцяю,- промовив тоді Дон Кіхот,- якщо тільки од того не буде ущербку і шкоди королю моєму і рідному краєві, а також тій, що тримає в своїй руці ключ од мого серця і свободи моєї.
- Ані шкоди, ані ущербку жодного їм од того не станеться, пане мій і добродію! - відповіла бездольна дівиця.
Тут Санчо Панса підійшов до свого пана і сказав йому тихенько над ухо
- Ваша милость сміло може обіцяти їй ту ласку, бо то, прошу пана, не яке й велике діло - убити якогось там велетюгу, а благає ж то вас ясновельможна принцизна Обізіяна, володарка царства Обізіянського із самої Ефтіопії.
- Хоч би хто вона була,- відповів Дон Кіхот,- я повинен так чинити, як велить мені рицарський мій обов'язок.
І, обернувшись уже до дівиці, промовив
- Хай ваша пишна врода встане, бо я зволяю на тую ласку, о яку вашмость мене просити рачила.
- А прошу я у вас ось чого,- сказала дівиця.- Хай ваша великодушність їде за мною не гаючись, куди я її поведу, пообіцявши перше не шукати іншої якоїсь пригоди і не здаватись на інше якесь прохання, поки не помститься за мене на віроломцеві, що, знехтувавши всяке право людське і Боже, завладнав підступно моїм царством.
- Іще раз кажу, що ладен вашу волю вчинити,- проголосив Дон Кіхот,- отож, ясна панно, віднині ви можете забути журбу, що вас сушить, і підживити та підбадьорити вашу знебулу надію з Божою помочею ся потужна правиця поверне вам незабавом царство ваше, і ви знову обіймете престол старожитньої і могутньої держави вашої, насукір і на зло всім супостатам, котрі хотіли б тому противитись. Нумо ж братися до діла, бо загай, кажуть, велику біду чинить.
Скривджена дівиця притьмом поривалась поцілувати йому руки, та Дон Кіхот яко ґречний і поштивий кавальєро не хтів того жодною мірою допустити він підвів її і обійняв з великою ґречністю і поштивістю, а потім сказав Санчові підтягнути негайно на Росинантові попруги та подати всю збрую лицарську. Санчо миттю зняв ту лицарію, що на дереві, мов трофеї які, висіла, і, підтягнувши на коню попруги, узброїв не гаючись свого пана, а той, уже при повнім обладунку бувши, промовив
- Ну, Боже благослови, рушаймо на допомогу сій ясновельможній панні!
Цирюльник стояв іще й досі навколішках і душив у собі сміх, що розбирав його, та, знай, притримував бороду, бо якби вона відпала, то, може, весь їхній добрий задум нанівець ізвівся б. Побачивши, що [183] Дон Кіхот призволив уже на ту ласку і поривався якнайшвидше спевнити свою обіцянку, він підвівся і, підтримуючи другою рукою свою нібито пані, разом із Дон Кіхотом підсадив її на мула. Тоді Дон Кіхот скочив на Росинанта, а цирюльник ізліз на мула й собі, тільки Сан-чо мусив іти пішо тут ізнов згадав він про Сірого, що йому вкрадено, але не вельми вже тим журився, бо гадав, що пан його туж-туж імператором стане, бо певне що ожениться з тою принцизною і сяде принаймні на обізіянський царський престол. Одне тільки його непутило, що царство теє десь аж у муринській землі і всі його підданці будуть чорні наголо; він, правда, хутко додумався, як тому лихові зарадити. «Що з того,- казав він собі,- що мої підданці будуть чорні Наладую їх на кораблі, привезу в Гишпанію, продам за добрі гроші, готівкою візьму, вже ж не як, а за тії гроші куплю собі титул чи уряд який та й буду панувати в достатках до кінця віку. Тут, бра, тільки не зівай, а розуму та сприту в мене стане, щоб таке діло зорудувати; продам тих підданих як не тридцять, то, може, хоч десять тисячів душ, аби тільки добути, то вже легко збути, чи малих, чи великих. Хай і чорна то все чорнота, а матиму за них і срібла, і злота! Такий і Санчо, щоб грушку в попелі заспав, аякже!» І так його ті думки радували й тішили, що й піхотою чалапати заіграшки здавалось.
Карденіо й священик
Останні події
- 10.01.2025|14:39У Луцьку відбудеться театралізоване дійство «вірші. хліб. вино»
- 10.01.2025|07:49«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Візитівка»
- 09.01.2025|07:59«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Обрії»
- 08.01.2025|08:18«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Минувшина»
- 07.01.2025|08:20«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Хрестоматія»
- 06.01.2025|23:16«Колір граната» повертається у кіно до Дня народження генія Параджанова
- 06.01.2025|23:13У «Видавництві 21» вийшла друком нова благодійна книжка письменника Андрія Мероника
- 06.01.2025|07:40«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Дитяче свято»
- 03.01.2025|17:5814 січня Олег Скрипка зіграє Різдвяний концерт у Львові в межах туру “Щедрик”
- 31.12.2024|09:21Надія Мориквас: Якби не війна, я б написала про митця психологічний роман