
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
дивились на все те із-за хащуватих скель і не знали, як їм краще до них приєднатись; та із священика був неабиякий вигадько, і він хутко прирозумів, як їм із клопоту вийти узяв ножиці, що носив із собою у піховці, обстриг швиденько Карденію бороду і дав йому свого сірого плаща та чорний пристібний ковнір, а сам зостався в одних штанях та камізельці,- і Карденіо так супроти колишнього змінився, що й сам себе в дзеркалі, певно, не впізнав би. Поки вони перевдягались, ті вже вперед поїхали, та вони все-таки перші на шлях вибрались, бо вершникам було не так-то й легко по хащах та бездоріжжю правитись. Одне слово, пішоходи вийшли з ущелини на рівнину, а як виїхав із гір Дон Кіхот із супутниками своїми, священик став приглядатись до нього пильно, немовбито впізнавав, а впізнавши, кинувся до нього з розкритими обіймами, вигукуючи
- Видом видати доброго земляка мого, Дон Кіхота з Ламанчі! Чолом даю зерцалові рицарства, взоровзорові благородства, обороні й покрову всіх знедолених і скривджених, цвітові мандрованих витязів!
Кажучи сеє, він тулив собі до грудей ліве коліно Дон Кіхота; рицар же наш, здивований його словами і вчинками, став і собі пильно до нього придивлятися, а впізнавши, ніби аж перелякався і чимдуж силкувався злізти з коня, та священик не пускав його. Тоді Дон Кіхот промовив
- Дозвольте, пане ліценціате не випадає мені верхи їхати, коли така шановна особа, як ваша велебність, має йти пішки.
- Не можу на те жодною мірою пристати,- заперечив йому священик.- Вашій достойності саме й подобає на коні сидіти, бо, сидячи на коні, ви звершаєте діяння і подвиги, небачені досі в нашому [184] віці; мені ж, смиренному священнослужителеві,' досить буде й на забедри сісти до одного з сих добродіїв, що з вашою милостю на мулах мандрують (певна річ, коли вони на те погодяться),- і я уявлю собі, що підо мною крилатий Пегас чи зебруватий бахмат, на якому гуляв колись знаменитий мавр Мусарак, що лежить тепер, заворожений, в надрах Соломонової гори непоодаль від преславного города Комплута.
- Се мені якось не спало на думку, пане ліценціате,- сказав Дон Кіхот,- але я гадаю, що ясновельможна принцеса з ласки своєї велить слузі відступити вашеці сідло, а слуга й на забедрах може сісти, якщо тільки мул видержить.
- Гадаю, що видержить,- озвалась принцеса,- та, мабуть, я й не повинна сього моєму джурі наказувати, бо він у мене такий штивний і поштивий, що не попустить, аби духовна особа йшла пішки, коли є спромога верхи їхати.
- Безперечно,- погодився цилюрник.
Він зіскочив швиденько з мула й запропонував священикові сісти в сідло, що той і зробив, не чекаючи дальшої припрохи. Та мул той, на жаль, був найманий, а це все одно, що сказати - лихий на вдачу коли цилюрник хотів сісти йому на крижі, він так вихонув задом, так бриконув ногами, що якби попав у груди чи в голову, майстер Ніколас прокляв би навіки оту виправу по Дон Кіхота. З переляку беркицьнувся цилюрник додолу, не дбаючи вже про бороду, а вона взяла й одлетіла; побачив він таке діло (що робити) - затулив лице руками та й ну бідкатися, що зуби йому вибило. А Дон Кіхот, побачивши ті пелехи без шкіри й без крові на добрій відстані від лежачого слуги, вигукнув здивовано
- Що за чудасія, Боже милий! Чи ти ба, як йому мул бороду зняв - мов одрізав, так гладко та рівно!
Побачивши священик, що хитрощі його можуть наяв вийти, підняв хутенько ту бороду й підбіг із нею до майстра Ніколаса, котрий іще лежав та знай бідкався, схопив його за голову, притулив собі до грудей ізнов бороду та й почав над ним слова якісь мимрити - нібито замову, щоб борода приросла, от побачать, мовляв, як добре все буде. Причепивши ж, одійшов од нього, а той ніби слуга і справді став такий здоровий і бородатий, як перше був. Здивувався тому Дон Кіхот непомалу і попросив священика, щоб той навчив його колись тії замови, бо вона, мабуть, не лише на відірвані бороди помічна, а й на щось інше адже на місці вискубаних пелехів мали бути якісь подряпини чи садна, а вже ж то воно загоїлось, як борода приросла.
- Авжеж,- сказав священик і пообіцяв навчити його при нагоді тої замови.
Вони домовились, що зараз сяде на мула сам священик, а ті троє будуть мінятися з ним по черзі, поки доїдуть до корчми - до неї залишилось іще миль зо дві. От одна трійка - Дон Кіхот, принцеса й парох - сіла на ступаків своїх, а друга - Карденіо, цилюрник та Санчо Панса - пішки йти налагодилась; тоді Дон Кіхот обізвався до дівиці
- Хай ваша велич, пані моя, обійме провід і веде нас, куди сама знає.
Та перше ніж вона заговорила, упав у річ священик
- До якого царства гадає правитись ваша ясновельможність Чи часом не до Обізіянського Мабуть, що так, а як ні, то я нічого в тих царствах не тямлю.
Доротея, що вже раніше була з ним.ізмовилась, догадалась, що треба їй притакнути, і одрікла не вагаючись
- Атож, пане, саме до цього царства і лежить мій шлях.
- А коли так,- похопився словом священик,- то ми проїдемо через наше село, а там ваша милость ізверне вже на Картагену, де з Божою помочею сяде на корабель і, як
Останні події
- 30.04.2025|09:36Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
- 29.04.2025|12:10Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
- 29.04.2025|11:27«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
- 29.04.2025|11:24Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
- 29.04.2025|11:15Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
- 21.04.2025|21:30“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
- 18.04.2025|12:57Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
- 14.04.2025|10:25Помер Маріо Варгас Льоса