Завантажити

правду все те, що в тих книжках пишеться, ніби воно все так достеменно і діялось,- тут уже й сто босоногих ченців не переконають його на інше.
- Браття моє миле,- знов прийняв слово священик,- кажу ж вам, що зроду не було на світі ніякого Фелісмарта Гірканського, ані Сіронхіля Фракійського, ані жодних інших рицарів, що то про них у романах пишеться то все вигадки і вимрійки моторних голів, а складаються ті книги, аби людей розважити, як ото, ви кажете, женці та косарі розважаються, читаючи. Коли хочете, то й забожусь, що таких рицарів вправді не існувало, таких подвигів вони не звершали, і таких нісенітниць ні з ким бути не могло.
- Дуріть когось дурнішого! - заперечив господар.- Так ніби я не знаю, що п'ять, а що десять, і де що по чому. Не підвозьте мені воза, бо я не вчорашній. Ваша милость хоче впевнити мене, ніби все те, що в цих прегарних книжках пишеться, то наголо брехня й бредня, а отже їх друковано з призводу панів радників королівських невже ж то такії люди, що дали б комусь дозвіл друкувати всяку фальш і неправду, всі оті баталії і всі чари, що аж у голові тобі од них мутиться
- Я ж казав уже вам, друже,- відповів парох,- що то все робиться, аби найгулящі розуми розважити. І так само, як у добре впорядкованій громаді дозволяється грати в шахи, в м'яча або в більярд на забаву людям, що не хочуть або не можуть чи не мусять працювати, так дозволяється й друкувати та читати отакі книжки, бо гадають (і так воно справді є), що немає таких невігласів, котрі б уважали за правду всі ті історії, що в них оповідаються. Якби я мав до того час, а слухачі охоту, я міг би багато дечого розказати про те, що потрібне для справді доброго рицарського роману,^- від того була б декому неабияка користь, а іншому, може, і втіха. Сподіваюсь, одначе, що знайду колись оказію поділитися своїми міркуваннями з людьми, які мають змогу зарадити лихові. А поки що повірте мені, пане господарю, на слово. Нате вам ваші книжки і постарайтеся самі розібратися, що в них правда, а що брехня, читайте їх собі на здоров'я - глядіть лишень, щоб буває не напав на вас той самий блуд, що на постояльника вашого, Дон Кіхота. [203]
- Е, це вже ні,- заперечив корчмар.- Не такий я дурний, щоб у мандровані рицарі шитися. Я ж таки бачу, що тепер інший світ настав, не такий, як був давнішими часами, коли тії преславні рицарі по нашій землі блудили.
Десь на середину цієї розмови нагодився Санчо; він дуже збентежився і тяжко замислився, як почув, що тепер уже не той світ настав, який був за мандрованих рицарів, і що рицарські романи мають у собі самі лише брехні та нісенітниці. Отож він і поклав собі в думці діждатися вже, чим кінчиться панова оця виправа як не принесе вона сподіваного щастя, то покине він пана й вернеться до жінки й діток, до звичної своєї роботи.
Корчмар хотів уже був забрати ту скриньку з книжками, та парох зупинив його
- Стривайте хвильку, дайте глянути, що там за папери такі бач, яке гарне письмо.
Господар вийняв ті папери і дав їх священикові на прочитання. Було того рукописання аркушів вісім; на першій сторінці великими літерами виведено заголовок «Повість про безрозсудно-цікавого». Священик пробіг очима скільки там рядків і промовив
- Заголовок повісті, сказати правду, сподобався мені. Хотів би я її геть усю прочитати.
На те корчмар одповів
- Коли так, то нехай ваша велебність читає. Знаєте, я вже давав її кільком гостям, так вони дуже те писання вподобали і все просили, щоб я їм назавжди оддав. Та я, бачите, зберіг її - думав тому чоловікові повернути, що забув у мене в господі цю скриньку з книжками й паперами, бо, може, він іще коли й вернеться по своє добро. І хоч мені шкода буде з книжками розстатися, я їх таки оддам власникові дарма, що я собі трактирник, а душа в мене християнська.
- Гаразд учините, чоловіче добрий,- зауважив парох.- Та як мені ся повість припаде до вподоби, то чей же дасте хоч переписати.
- З дорогою душею,- одказав корчмар.
Поки вони отак перемовлялись, Карденіо взяв рукопис і почав читати; початок повісті сподобався йому, як перше священикові, і він попрохав його прочитати повість уголос, щоб усі почули.
- Добре, прочитаю,- погодився парох.- Тільки, може, пора вже йти спати, а не читанням бавитись
- Як на мене,- зауважила Доротея,- то я краще одпочину, слухаючи для розваги якоїсь повісті, бо на душі мені ще не так спокійно, щоб я могла заснути, хоч воно й треба було б.
- От і гаразд,- сказав парох.- Прочитаю я вам так собі, для цікавості, а може, кому воно й до смаку припаде.
Майстер Ніколас почав його теж припрохувати, а Санчо й собі. Побачив парох, що всім може зробити приємність, а можливо й собі заразом, та й каже
- Отож слухайте всі уважно. Повість зачинається такими словами [204]

РОЗДІЛ XXXIII,
де розказується повість про безрозсудно-цікавого
У Флоренції, пребагатому й преславному місті італійському, в провінції Тоскана, жили собі колись Ансельмо й Лотаріо, заможні й родовиті шляхтичі, і такі були між собою друзі, що всі, котрі їх знали, називали переважно не на

читати