Завантажити

відмовився мудрий Рінальдо хоч то, може, й вигадка поетична, та містить вона в собі скриту моральну науку, яку треба зрозуміти, затямити й добре засвоїти. А тепер скажу тобі ще одну річ, аби ти остаточно переконався в хибності свого наміру. Уяви собі, Ансельмо, що з волі неба або ж просто з щасливої нагоди ти став паном і законним властителем [209] чудодивного діаманта, добротою й чистотою якого захоплювались би всі знавці-клейнодники, що його бачили, і славили б в один голос і в одну душу, що другого такого прикметного, добротного й шляхетного самоцвіта в природі бути не може, та й сам ти це знав, не мавши жодної причини до сумніву,- то скажи, чи гаразд би ти вчинив, якби поклав того діаманта під молотом на ковадлі та й почав його з доброго дива бити-дробити ану ж, мовляв, чи справді він такий міцний та добрий, як люди славлять Хай би навіть проба вдалася і діамант витримав цю дурну перевірку - від того цінність і слава його не зросла б, ну, а вже якби розбився (се теж річ можлива), тоді все пропало,- діаманта б не стало, а на його властителя всі казали б, що він несповна розуму. Вважай, Ансельмо мій любий, що й Камілла твоя - то дорогоцінний діамант у твоїх і людських очах і що не слід наражати тої дорогоцінності на небезпеку, щоб не розбилась, буває, бо як лишиться цілою, то вартості їй од того не прибуде, як же не витримає і розіб'ється, то подумай тепер іще, як тобі житиметься без неї, як нарікатимеш сам на себе, і то по праву, що і її знівечив, і себе занапастив. Знай же, що немає в світі скарбу над жінку чесну та вірну і що в жінки честь - то добра слава, якою вона серед людей тішиться. А добра слава дружини твоєї, як сам здоров знаєш, така, що вищої бути не може,- то навіщо ж брати цю істину під сумнів Не забувай, друже женщина - істота недовершена, тож не годиться ставити їй на дорозі перепон, об які вона могла б спіткнутися і впасти, а слід, навпаки, усувати з-перед ЇЇ шляху всі такі спбтички, щоб легко й необтяжливо дійшла вона можливого ступеня досконалості, яка для неї полягає в цноті. Природознавці розповідають, що в горностая хутро біле-білісіньке, так от як полюють на се звірятко мисливці, то на ось які хитрощі беруться вистежать усі його ходи та лази та й пообкидають їх геть болотом, а тоді вже виганяють його туди побачивши грязюку, горностай спиняється як стій і дається зловити, аби тільки не забруднити, не скаляти білого вбрання свого, що він його цінує понад волю свою й саме життя. А чесна й вірна дружина - се той же самий горностай, чеснота її над сніг незайманий чиста і біла, отож хто хоче, щоб вона її вберегла, а не втратила без пуття, нехай не чинить робом тих, що на горностая полюють, нехай не підпускають її і близько до бруду нечесних подарунків та лестощів настирливих закоханців, бо можливо (та ще й дуже), що з природи своєї вона не досить тверда й стійка, щоб сама могла подолати чи обійти такі перешкоди,- отож треба прибрати їх з її дороги, щоб перед очима в неї лише цнота непорочно біліла да добра слава золотим сяйвом сіяла. А ще можна порівняти жінку честиву до свічада з ясного та чистого кришталю чисте ж то воно та ясне, але дихни лишень на нього - зразу мутніє і тьмяніє. До жінки честивої так треба ставитись, як до святощів поклоняйся, та не торкайся. А стерегти й шанувати її треба так, як стережуть і шанують садок, повний квіту рожевого не дає господар нікому його топтати чи руками чіпати,- нехай люди лиш іздалеку, з-поза огорожі ґратчастої, на ту красу любують, тими пахощами втішаються. Вкінці нагадаю тобі ще вірші з новітньої комедії, що мені на думку спали і до теми нашої розмови якраз, по-моєму, приходяться. Там один старий і мудрий чоловік радить батькові молодої [210] дівчини, щоб добре пильнував її, стеріг і доглядав; багато всячини казав він про це, а між іншими і такі були слова
Жінка зроблена зі скла,
А чи довго їй розбиться
- Вивіряти не годиться,
Бо спіткає доля зла.

Важить там не випада,
Де чекають певні втрати
Легко скло те поламати,
А ісклеїти - шкода.

Знає це весь рід людський,
Ну і я, звичайно, знаю
Куди хоч ховай Данаю
- Знайде дощик золотий.
Досі я говорив лише про те, що стосується тебе, Ансельмо; послухай тепер дещо з того, що належиться до мене; може, я й надто широко річ розводжу, та ти вже пробач треба ж нам якось виблудитися з сього лабіринту, в який ти самохіть попав і з якого я маю тебе вивести. Ти вважаєш мене за свого друга - і хочеш позбавити мене честі, що зовсім несполучне з дружбою; мало того, ти жадаєш, щоб я в свою чергу зганьбив твою честь. Що ти хочеш мене зганьбити, се цілком ясно адже як я послухаю тебе й почну впадати коло Камілли, вона подумає, що я чоловік безчесний і безпутний, раз дозволяю собі й допускаю вчинки несумісні з моїм становищем і з обов'язками нашої дружби. Що ти хочеш, аби я зганьбив тебе, річ так само певна як помітить Камілла, що я до неї залицяюсь, вона подумає, що я побачив у ній щось легковажного, через те й насмілився одкрити їй своє гріховне жадання; як же вона буде, на її думку,

читати