
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
розміркова-но і з чиєїсь направи.
Через кілька день Ансельмо повернувся додому і не помітив пропажі того, що він так високо цінував, та на ділі так мало шанував. Одразу ж пішов він до Лотарія - той був саме в себе дома. Друзі обнялися, і Ансельмо спитав, яка його звістка чекає - чи життя вона йому подарує, а чи смерть пошле
- Чудова звістка, любий мій Ансельмо! - одказав Лотаріо.- Дружина твоя Камілла - всьому жіноцтву взірець, усім чеснотам вінець. На слова мої вона не вважала, обіцянками згордувала, дарунків не приймала, а сльози мої лукавії висміяла, як хотіла. Одне слово, малжонка в тебе - не тільки чудо краси, а й візерунок цнот, виталище доброзвичайності, честивості, скромності, люб'язності і всіх інших добрих прикмет, що можуть принести щастя й славу будь-якій жінці. На тобі твої гроші, друже; не довелось мені ними й покористатись, бо не така в тебе Камілла, щоб понадитись на якісь там нікчемні обіцянки чи дарунки! Задовольнися ж цим, Ансельмо, і годі вже випробувань. Тобі пощастило вийти сухим із моря сумнівів і підозрінь, в яке зчаста чоловік через жінку впадає,- то не важся поринати в нову якусь, іще глибшу пучину, не думай перевіряти з іншим лоцманом добротність і міцність корабля, в якому небо судило тобі плисти по хвилях житейського моря; вважай, що ти прибився вже до певної пристані, ставай на якір сумиру душевного і стій собі спокійно, поки не прийдуть до тебе по останню подать, од сплати якої не звільняють жодні сьогосвітні привілеї.
Ансельмо хтозна-як зрадів із тих Лотарієвих слів і геть-чисто всьому повірив, мовби то йому оракул вирік, але попросив товариша не кидати початої справи, а й далі її вести, просто так, для цікавості й розваги. Так уже сильно впадати коло Камілли не треба, але нехай Лотаріо напише вірші якісь на її честь, буцімто для Хлоріди абощо, а він, Ансельмо, скаже їй, що друг його закохався в одну даму й оспівує її під тим прибраним іменням, щоб не накликати на неї неслави. Як же Лотаріо не захоче взяти на себе того клопоту, то він, Ансельмо, сам тії вірші звіршує.
- Не треба,- сказав Лотаріо,- не такі вже ворожі до мене музи десь-колись гляди та й завітають у гості. Скажи тільки Каміллі про те моє уявне закохання, а вірші я напишу - не такі, може, добрі, як того предмет вимагає, та й не згірші, як на мою спромогу.
Отак і домовились двоє друзів - один нерозсудливий, а другий невірний. Ансельмо пішов додому і спитав у Камілли (а вона вже давно того питання ждала і дивувалась, чом він.не питає), з якої причини написала вона йому того листа. Камілла одказала, що їй здалось, ніби Лотаріо поглядав на неї зухвалим оком, не так, як при ньому, але вона, [218] мабуть, помилилась, бо Лотаріо уникає зустрічі з нею, особливо на самоті. Ансельмо заспокоїв дружину, сказавши, що її підозра була даремна, бо йому відомо, що Лотаріо закохався в одну вельможну панянку, таки з Флоренції, яку він оспівує під ім'ям Хлоріди, та і взагалі його нема чого боятися, бо то правдива душа і щирий приятель їм обом. Якби Лотаріо був не попередив Каміллу, що ту любов до Хлоріди він навмисне вигадав для Ансельма, аби мати змогу оспівувати часом її красу, вона б напевне впала була в одчайдушні тенета ревнощів,- а так вона сприйняла цю вістку з легким серцем.
Назавтра в обід, як сиділи вони втрьох за столом, Ансельмо попросив Лотарія почитати їм що-небудь із того, що він написав про кохану свою Хлоріду Камілла її не знає, то він нехай сміло говорить про неї що хоче.
- Нехай би Камілла її і знала,- заперечив Лотаріо,- мені нема чого од вас таїти. Коли закоханий прославляє вроду своєї дами і називає її жорстокою, то він аж ніяк не ущерблює її доброї слави. Та вже так чи інак, а коли просите, прочитаю вам сонета, що склав я вчора про невдячність Хлоріди; ось він увесь
СОНЕТ
Як злине ніч на землю чорнокрила
І в тихім сні спочине смертних рід,
З незлічних мук скупий складаю звіт
Я небові й тобі, Хлорідо мила.
А встане знов ясне денне світило,
Рясним багрянцем запаливши схід,
- Печальну повість злигоднів і бід
Повторюю й зітхаю осмутніло.
А як те сонце з сяйного престолу
Вогненні стріли кидає додолу,
Караюсь я і мучуся без меж.
І знову - ніч, і знов я гірко плачу,
І скаржуся, й молю, і знову бачу,
Що небеса глухі, й Хлоріда - теж.
Сонет припав до душі Каміллі, Ансельмові ж ще й більш од того він похвалив його й сказав, що дама та й справді понад усяку міру жорстока, коли на таке щире кохання серцем не озивається. Тут упала в річ Камілла
- Хіба то,- каже,- все правда, що закохані поети виспівують
- Як поети,- відповів Лотаріо,- вони можуть часом схибити проти правди, але як закохані, кажуть саму правду, та ще й не всю.
- Авжеж, що так,- підтвердив Ансельмо, аби лише підтримати Лотарія і надати більшої ваги його словам, та Камілла, захоплена своїм коханцем, не звернула навіть уваги на ті чоловікові хитрощі. Все Лотарієве було їй миле, а знаючи добре, що вона сама і є ота Хлорі-Да, до якої звернені юнакові думки й вірші, вона спитала, чи не має він іще якогось сонета чи іншого
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року